Команда Зеленського нині паразитує на здобутках Порошенка.
«Що це було?» - напевно питаєте себе ви? Норманська зустріч завершилася. Будемо об’єктивні, «зради» більшої ніж ми маємо зараз – не відбулося. Розведення військ буде продовжене. Буде враховано формулу Штайнмайєра при проведенні місцевих виборів в ОРДЛО. Це – поступки, якщо порівнювати з ситуацією зразка часів президента Порошенка. Проте.
Обмін полонених «всіх на всіх» до кінця року. Заява про неможливість федералізації, неможливість впливу на вектор розвитку України та неможливість втрати територій. Україна чітко заявила про відсутність наміру припиняти судові слухання по газових позовах проти Росії у міжнародних судах. Перемога ніби?
А от далі починаються питання. Незрозуміло, чому на тлі таких нібито нейтральних домовленостей влада влаштувала істерику через громадські акції на Майдані Незалежності і на Банковій? Якщо Офіс президента Зеленського від самого початку хотів піти на от такі домовленості – акції «Червоні лінії» він мусив би вітати.
Також незрозуміло, чому на такі прісні домовленості пішла Москва і що так задовольнило старого КДБшника Путіна? Мушу пояснити – я вже зараз віщую за результатами цієї зустрічі дикий рев з боку існуючих і колишніх ватажків терористів ДиРи (від Гіркіна починаючи) на кшталт «Путін сдал рускіх людєй бандеровцам». Доведено недавньою історією, пересічний росіянин готовий пробачити своїй владі голод, але не пробачить обмежень його імперско-шовіністичної пихи і зверхності. В Росії наразі до чорта шовіністичних організацій, для яких Путін – лідер оліграхічно-компадорської еліти і якого вони ненавидять. Росія вже має досвід угоди з бойовиками батьком і сином Кадировими, в яких руки по лікоть в крові російських солдат. Очевидно – Путіну закинуть що він робить те саме, «прєдайот рускіх людей». Що ж його так задовольнило?
Якщо відкинути версію якихось таємних домовленостей (скоро дізнаємося), я готовий висунути два припущення. Перше – на рівні попередніх переговорів між Банковою і Кремлем ішлося про набагато ширші поступки з українського боку. Але в останній момент команда Зеленського все переграла, банально тому що злякалася активності патріотичної та ветеранської спільноти, що вилилася у вуличні акції. Бо це тільки в реальності каналу «1+1» на Майдані зібралися «пара тисяч людей через землю», скільки справді вийшло людей на вулицю бачили всі хто хотів побачити. І влада гратися з цим не ризикнула.
А це безперечний успіх партії Петра Порошенка «Європейська Солідарність», бо саме вона виступила захисником національних інтересів України, і саме вона закликала всіх кому небайдужа доля України, вийти на вулиці, натомість – застерегла від конфронтації. Результат – громадяни мирно і культурно нагадали владі про її обов’язки, а влада опинилася в позиції дурників, які образилися бо їм нагадали аби робили те, що вони й зробили зрештою. Факт?
Проте. Ця версія не пояснює чому Росія пішла на такі м’які домовленості з офіційним Києвом? І отут причина може бути одна – те про що я пишу щоразу, коли торкаюся економіки Росії. Реальна економічна ситуація в Російські Федерації, всупереч бадьорим звітам російських пропагандистів і телевізійників, насправді катастрофічна. Я віщую заперечення на кшталт «а от мій кузен, що живе під Астраханню, розповідає». Шановні 90-ї теж були не однакові для всіх. У 90-ї хтось живі від позики до позики, а хтось жив як родина Юлії Тимошенко. Це не відміняє факту що загальний стан економіки країни тоді був жахливий. Абсолютно те саме можливе зараз – тенденції украй загрозливі. Реально економічно Росії хитається і тому замиритися зараз вона мусить за будь-яких умов. Що й робить.
А це означає, що політика тиску на Москву санкціями, яку втілював у попередні роки Петро Порошенко – була правильна. Це означає що команда Зеленського нині паразитує на здобутках Порошенка – так само як паразитує вона на будівництві доріг, і на багатьох інших питаннях. З єдиною різницею. Я переконаний, президент Порошенко в цих умовах не домовлявся б з Путіним. Він би давив Путіна – до перемоги.
