Нові закони та постанови - багато тексту та мало суті. Великий бізнес так не працює. В першу чергу - економічний ефект, потім - форуми та сайти. То які зміни потрібні для негайного притоку капіталу?
11 років як прийняли Закон про державно-приватне партнерство – які гучні проекти ви чули?
9 років як прийняли Закону про індустріальні парки – хто знає де вони є?
6 місяців як прийняли Закон про проекти із значними інвестиціями – які світові компанії вже біжать в Україну?
Питання риторичні. Жоден з цих законів не запрацював навіть упівсили, і політична воля далеко не основна проблема. Питання у фінансах.
Якщо ви хочете зрозуміти як проходить голосування дійсно важливих законів – подивіться голосування за зміни до Податкового кодексу. Це реальна «Спарта». Але всі ці закони пройшли Раду набагато легше, і причина саме у відсутності обов’язкового бюджетного фінансування закладеної підтримки.
Які переваги ми маємо на папері?
Всі перелічені закони мають норми щодо фінансування з Держбюджету:
- облаштування територій (нове будівництво або реконструкція будівель, приміщень).
Скільки на це виділено коштів?
Ніскільки.
Це при тому, що жорстких обмежень по КВЕДам або групам видів діяльності немає. Наведені закони можуть застосовуватися як до науково-дослідних центрів, так і до виробничих цехів.
На додаток, за нещодавно прийнятим у І-ми читанні законопроектом 4416-1, на території індустріальних парків дозволять облаштовувати бізнес-кампуси, акселератори, фонди, лабораторії з розвитку інноваційних технологій, й інші «найінноваційніші інновації».
Невже у нас дефіцит таких закладів? Хаби, коворкінги, інноваційні центри вже є від Краматорська до Франківська.
Здається ми почали забувати, що всі інновації потрібно втілювати в життя.
Схоже, нам байдуже і те, що крім ТОП 5 серед експортерів агропродукції до ЄС, Україна входить і у ТОП 15 споживачів європейських продуктів.
А основне - ми викинули з голови, що 1 тонна молока коштує 10 тис. грн, а тонна вершкового масла вже 120 тис. грн.
Тож ми повернулися до суті необхідних Україні інвестицій – спрямування у реальний сектор економіки.
Підсумовуючи проблематику, нам потрібно: а) розвивати виробничі потужності; б) для розвитку потужностей потрібна інфраструктура; в) для будівництва інфраструктури потрібні кошти.
Переходимо до другої проблеми – де ці кошти взяти?
Тут у пригоді може стати приватизація. Хоча, з року в рік їй малюють шалені надходження для покриття дефіциту при складанні Держбюджету - за І квартал 2021 року від приватизації надійшло 530,6 млн грн, що складає 4,4% від запланованих 12 млрд грн на рік. Тож віз і нині там.
Однак, стабільні 3-4 млрд на рік вона може приносити, тож виглядає достатньо надійним джерелом для включення до спеціального джерела фінансування (якого – скажемо пізніше).
Тож детальніше про приватизацію.
Це тисячі об’єктів (лише у 2021 до переліку включено 930 об’єктів малої приватизації) – від готелів, тваринницьких комплексів та недобудов до оборонних підприємств чи колись надсучасних електрозварювальних підприємств імені Є.О. Патона.
Ми зараз їх продамо і натомість запустимо… нічого. Просто покриємо поточні потреби. Виглядає сумнівним планом.
Але якщо ми пустимо ці кошти на облаштування переробних індустріальних парків (не кімнат коворкінгів!), підключення комунікацій для великий іноземних (чи українських) інвестпроектів – це інша справа.
Під'єднати електромережу чи водогін до 10 гектарної індустріальної зони може коштувати 10-100 млн грн. Провести гілку залізниці – ще дорожче. Це ті інвестиції, які інвестори бояться вкладати у орендовану земельну ділянку, а ось держава – легко. Адже це все належить їй.
Більше того ми вбиваємо двох зайців. Профінансувавши базу (комунікації, інфраструктура) держава робить зону придатну для виробництва на найближчі 30-50 років. Натомість бізнес бере на себе видатки з будівництва нерухомого майна, закупівлю обладнання та налагодження виробництва. Це – ВВП, нові робочі місця, та податки до бюджетів всіх рівнів.
Ось що потрібно для бізнесу – інфраструктура та кошти!
В епоху Dark kitchen, Marketplace та Shopping Aggregators – такі базові майданчики «під ключ» на часі як ніколи.
Розуміючи наведені потреби, разом з народним депутатом Сергієм Лабазюком розробили проект Закону №5728 - зміни до Бюджетного Кодексу щодо підтримки індустріального розвитку та інвестиційної діяльності.
Його підписали депутати майже від усіх фракцій – За Майбутнє, Слуга Народу, Довіра, Батьківщина, бо проект передбачає не політичні лозунги, а чіткий та простий механізм фінансування індустріального розвитку.
За ним, 50% надходжень від приватизації державного майна, тимчасово, до 2026 року буде спрямовуватися на такі напрямки:
1) погашення кредиторської заборгованості об’єктів, що підлягають приватизації (для підвищення кінцевої вартості) (20%);
2) державну підтримку облаштування індустріальних парків на цілі, визначені статтею 34 ЗУ «Про індустріальні парки» (50%);
3) забезпечення будівництва об’єктів суміжної інфраструктури необхідних для реалізації інвестиційного проекту із значними інвестиціями (30%).
Тож можна дискутувати з приводу розрахунків, «втрат бюджету» (хоча тут одні плюси) але такий простий і логічний механізм був би вкрай корисний.
А п’ятирічний план зі стабільним джерелом наповнення дасть належний меседж інвесторам - Україна не тільки обіцяє, а реально фінансує інвестиційні проекти.
Тож попереду боротьба на засіданнях комітетів та нові економіко-орієнтовані ініціативи.
