На сьогоднішній день питання оподаткування адвокатської діяльності викликає різні суперечки. Для їх вирішення, перш за все, необхідно керуватись вимогами Податкового кодексу, що визначає порядок оподаткування самозайнятої особи, якою саме і є адвокат.
«Беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: …бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, … всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі.»
(Присяга адвоката України, Закон України «Про адвокатуру»)
На сьогоднішній день питання оподаткування адвокатської діяльності викликає різні суперечки. Для їх вирішення, перш за все, необхідно керуватись вимогами Податкового кодексу, що визначає порядок оподаткування самозайнятої особи, якою саме і є адвокат. З доходом самозайнятої особи все зрозуміло, і чітке, з першого погляду, визначення витрат самозайнятої особи теж не викликає сумнівів, головне, щоб вони були пов’язані із здійсненням професійної діяльності.
Але не все так просто, як здається на перший погляд. Державна податкова служба вважає, що адвокати надто достатньо заробляють і тому намагається вдаватись до обмежень витрат адвоката при здійсненні ним професійної діяльності, фактично при цьому розширив межі своєї компетенції.
Офіційна позиція ДПС, викладена на сайті в розділі «Єдина база податкових знань», містить доволі дивний перелік витрат адвоката, які можуть складатись з: орендної плати за користування приміщенням, яке є робочим місцем адвоката; витрат на виготовлення печаток та штампів, а також їх заміну; оплати праці найманих працівників за трудовими та цивільно-правовими угодами; сплати єдиного соціального внеску, у тому числі, фонду оплати праці. Складається враження, що адвокат тільки те і робить, що сидить в своєму офісі в колі найманих працівників і так спритно володіє своєю печаткою, що вона постійно потребує заміни.
Така оригінальна позиція Державної податкової служби стосовно витрат адвоката могла бути залишена поза увагою в тому випадку, коли не породжувала б суттєві наслідки, які при детальному вивченні мають дуже вагоме суспільне значення.
Перш за все, почнемо з того, що органи податкової служби на місцях безумовно користуються роз’ясненнями ДПС вищого рівня при підготовці відповідей на індивідуальні податкові консультації, а тому такий цікавий перелік витрат адвоката транспортується тим, хто поставив ці питання в своїх зверненнях за консультацією.
На певний час залишимо поза увагою діяльність ДПС з надання роз’яснень податкового законодавства. Це тема іншого дослідження. Поговоримо лише про їх зміст в розділі «Єдина база податкових знань». Податківці фактично прирівняли адвокатуру до нотаріальної діяльності, оскільки вищезазначені критерії визначення витрат відносяться до діяльності нотаріусів, за яких клопотало Міністерство юстиції в своєму листі від 02.02.2006 р. № 31-35/20 до ДПА України з метою встановлення єдиного переліку витрат, пов'язаних з організацією роботи приватних нотаріусів.
За адвокатуру ж податкову службу ніхто не просив. Мабуть, лише президент Л.Д. Кучма в своєму Указі від 30 вересня 1999 року N 1240/99 доручив Міністерству фінансів України, Міністерству юстиції України за погодженням з Державною податковою адміністрацією України та Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури розробити і затвердити Інструкцію з оподаткування адвокатської діяльності та Положення про бухгалтерський облік в адвокатських об'єднаннях. Однак, коли ж це було!.. На той час були справи і поважніше.
От і скористалися податківці аналогією по витратах нотаріусів. Нібито, яка різниця - нотаріус чи адвокат. Одне слово - юрист. Забули тільки, або не знають про те, що кожна справа - це відвідування суду, при чому іноді декількох за один день, і що організація роботи майже всіх судів побудована за принципом: очікування в черзі – шлях до внутрішньої гармонії. І тоді, хоч не хоч, а треба «телепортуватись» на інше засідання або пропустити його. Що ж тут такого, перенесе суддя розгляд справи на півроку… Він же не винен, що адвокат не встигає виконувати свою роботу. А в такому випадку транспортні чи телекомунікаційні витрати адвокату не потрібні.
От і маємо роз’яснення фіскального органу, яке по суті змушує здійснювати діяльність адвокатури в площині діяльності фізичної особи – підприємця. Все ж таки краще сплатити єдиний податок, ніж прибутковий + ЄСВ не маючи при цьому повноцінних витрат. Або зовсім, працюючи як адвокат не відображати отримані від клієнта гонорари, деяким це навіть краще, немає квитанції – немає відповідальності.
І бігає потім громадянин України в правовому суспільстві від правоохоронних органів, але за адвокатом.
А може змагальність сторін починається не з нового КПК, а з надання можливості адвокату чесно відповідати перед клієнтом за взяті на себе зобов’язання, забезпечені фінансовою стороною. І таким же чином, бути чесним перед суспільством, державою та своїми колегами.
Але не все так песимістично, як здається. Може Державна податкова служба прислухається до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2012 року і зробить відповідні висновки. З цим рішенням можна ознайомитись за цією Інтернет адресою.
