Грубе порушення вимог законодавства про примусове виконання рішень

12.05.2022 року Верховною радою України прийнято Закон № 2256-ІХ, яким введено ряд новацій до Законів про примусове виконання.

12 травня 2022 року Верховною радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних  виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» № 2256-ІХ. На даний час вказаний Закон не набрав чинності, але його норми вже викликають багато питань щодо їх застосування.

Так, зокрема, відповідно до вказаного Закону Розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів» доповнено п.п. 4 п. 6-1 наступного змісту:

«діяльність приватного виконавця може бути зупинена строком на один місяць на підставі наказу Міністерства юстиції України за поданням керівника структурного підрозділу Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень, погодженим не менше ніж п’ятьма членами Дисциплінарної комісії, у разі виявлення ознак грубого порушення (мотивоване обґрунтування грубості порушення визначається у тексті наказу) приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов’язків. Протягом п’яти робочих днів з дня закінчення зазначеного строку чи дня припинення або скасування воєнного стану Міністерство юстиції України видає наказ про поновлення діяльності приватного виконавця.»

Таким чином, зазначеним Законом впроваджено нове поняття «грубе порушення законодавства щодо примусового виконання рішень» (далі за текстом – «грубе порушення законодавства). Слід зазначити, що ні Закон № 2256-ІХ, ні Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів» не розкриває зміст вказаного поняття.

Натомість ч. 1 ст. 38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок.

У відповідності до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів» дисциплінарним проступком визнається:

1) факт зайняття діяльністю, несумісною з діяльністю приватного виконавця;

2) порушення правил професійної етики приватного виконавця;

3) розголошення професійної таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення;

4) невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків;

5) невиконання статуту Асоціації приватних виконавців України, рішень Ради приватних виконавців України та з’їзду приватних виконавців України.

Вищевказаний перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

З системного аналізу норм Закону  № 2256-ІХ та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів» можна зробити висновок про запровадження додаткової відповідальності (санкції), яка застосовується контролюючим органом до приватних виконавців у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць та яка не може бути віднесена до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця в розумінні норм ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів».

Так, у випадку застосування до приватного виконавця такої санкції не можуть застосовуватись норми ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів», якими врегульовано наслідки притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, в тому числі щодо строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, вчинення запису у Єдиному реєстрі приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та здійснення заміщення приватного виконавця.

Разом з тим, Законом № 2256-ІХ не врегульовано ряд суттєвих питань, пов’язаних з застосуванням до приватного виконавця спеціальної санкції – зупинення діяльності строком на 1 місяць, а саме:

не зазначено джерело інформації про вчинення приватним виконавцем грубого порушення вимог законодавства (домислюючи можна сказати що джерелом такої інформації можуть бути звернення або скарги, які адресовано сторонами виконавчого провадження до Міністерства юстиції України), не встановлено порядок перевірки даних про грубе порушення (в тому числі надання можливості приватному виконавцю  скласти письмові пояснення та надати відповідні документи) і порядок прийняття рішення щодо застосування до приватного виконавця такої санкції.

На які правовідносини поширюється дія Закону № 2256-ІХ?

Відповідь на це питання є досить очевидною – на правовідносини які виникли під час дії воєнного стану. В тому числі незалежно від того коли про це стало відомо контролюючому органу, оскільки до випадків поза дією воєнного стану повинні застосовуватись норми ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів» щодо притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Те саме стосується і розгляду скарг на постанови або інші процесуальні документи в порядку передбаченому абз. 21 п. 1—2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 2256-ХІ).

Оскільки, як вже зазначалось, діюче законодавство України не містить визначення поняття «грубе порушення вимог законодавства щодо примусового виконання рішень», за допомогою аналогії постараюсь все ж таки розібратись зі змістом який вкладається в це поняття.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема: умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Інший приклад вживання аналогічного терміну – це «грубе  порушення законодавства про працю». В даному випадку «грубе порушення законодавства про працю є ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 172 КК України.

При цьому судами при розгляді зазначеної категорії справ неодноразово  зазначалось (наприклад постанова Верховного Суду України 01.10.2015 року у справі номер № 5-106кс15), що поняття грубе порушення законодавства про працю має оціночний характер.

Визнання порушення законодавства про працю грубим залежить від оцінки таких критеріїв, кожний з яких має самостійне значення:

характеру порушуваних трудових прав людини;

категорії працівника, права якого порушуються;

об’єктивних ознак здійснюваного порушення (тривалість, систематичність, тяжкість можливих наслідків, кількість потерпілих тощо);

суб’єктивних ознак здійснюваного порушення (злісність мотивів, особисті неприязні стосунки тощо).

Таким чином, суттєвою ознакою грубого порушення є його характер та обов'язкова наявність негативних наслідків такого порушення.

На відміну від грубого порушення законодавства можна говорити про звичайні порушення, які не породжують негативних наслідків та можуть бути усунені в тому числі самостійно приватним виконавцем.