Правова визначеність у призначенні позапланової податкової перевірки

Про судове оскарження наказу фіскального органу щодо призначення позапланової перевірки з підстав ст. 78.1.4 ПК України ...

Загальновідомо, що наразі для підрозділів податкового аудиту органів фіскальної служби найбільш «популярною» підставою для призначення й проведення позапланової виїзної податкової перевірки є положення п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі – ПК України).

Київський окружний адміністративний суд , задовольняючи позовні вимоги платника податків про визнання протиправним та скасування наказу фіскального органу, щодо призначення позапланової виїзної податкової перевірки, з вище наведених підстав ПК України, у своїй постанові від 27.09.2017 №810/2773/17 (рішення у ЄДРСР за № 69667250) відобразив, на погляд автора, кілька принципових для суб’єктів господарювання позицій, адже правова цінність даного судового рішення полягає у проведеному адміністративним судом податково-правовому аналізі передумов призначення й проведення позапланової податкової перевірки, які варто враховувати платникам податків у взаємовідносинах з контролюючим органом, у першу чергу при отриманні листа з проханням надати інформацію та копії документів.

Так, судом зауважено, що «для проведення документальної перевірки, повинні існувати очевидні юридично-визначені обставини та передумови, які дозволяють контролюючому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) документальної перевірки, адже право відповідача на призначення позапланової документальної виїзної перевірки не є абсолютним, а його реалізація безпосередньо пов'язана з існуванням юридичного факту - не надання платником відповіді протягом 15-ти робочих днів з дня наступного за днем отримання запиту, як це передбачено у пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, який, у свою чергу, повинен відповідати вимогам п. 73.3 ст. 73 ПК України.

Отже, підстави проведення документальної позапланової виїзної перевірки, зазначені в наказі … повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, адже таке безпосередньо пов'язано з реалізацією суб'єктом господарювання права на захист своїх прав, свобод та законних інтересів, оскільки згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти в межах, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто діяльність суб'єктів владних повноважень повинна будуватися на засадах правової визначеності, прогнозованості та передбачуваності (як складових елементів верховенства права в Україні).

Крім того, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України містить лише загально-правову диспозицію спрямовану до невизначеного кола осіб (суб'єктів податкових правовідносин), але не являється фабулою фактичних обставин даних взаємовідносин між платниками податків та контролюючими органами (обов'язкових юридичних передумов) для такої перевірки відносно конкретно визначеного платника податків, яким згідно Наказу … є позивач.

Надання платниками податків письмових відповідей на запити контролюючих органів, не може розглядатися як процесуальна формальність у податкових взаємовідносинах платника та держави, а дії та рішення по призначенню перевірки не можуть прийматися відповідачем у безумовному порядку незважаючи на подання суб'єктом господарювання своєчасної відповіді на запит контролюючого органу, адже пп. 78.1.4 ПК України передбачає єдину можливу правову підставу для призначення перевірки, а саме - ненадання платником податків пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу».

Надалі адміністративним судом, у наведеному рішенні, розвиваючи правові положення щодо місця, ролі, мети та й взагалі призначення принципу верховенства права та його суті у діяльності суб’єктів владних повноважень, звернувся до висновків Конституційного Суду України, що наразі, ще не дістало широкого застосування адміністративними судами при здійсненні правосуддя у податкових спорах.   

Так, згідно абз. 2 пп. 5.4 п. 5 рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005, абз. 3 пп. 3.1 п. 3 рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 №17-рп/2010 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Одним із елементів верховенства права є   принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто   обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

При цьому, завжди слід пам’ятати зміст статті 21 ПК України, згідно з якою до обов'язків органів фіскальної служби, віднесено обов'язок не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.