Чому не зникає цькування?

У дітей уже сформоване знання про булінг і про те, як йому протистояти. Але від цього цькування не стає менше. У чому ж причина?

Якщо зараз провести опитування у школі, то переважна більшість (якщо не всі) дітей зможуть розповісти, що таке булінг. Часто буває, що запрошені до школи лектори дивуються, що діти знають значно більше, ніж вони розраховували. А з рівнем фаховості «експертів» - це означає, що діти можуть знати більше, ніж ті, хто приїхав їм відкрити очі.

Не чекайте тут результатів соцопитувань, бо вони теж нічого не продемонстують. Поки що. Бо якщо зайнятись будь-якою проблемою, - це поставити її до центру уваги. А відповідно – частіше помічати її прояви. Інколи занадто часто. Наприклад, коли вам хочеться конкретну марку авто чи конкретний фасон куртки – вам здаватиметься, що вона у кожного другого. Але насправді – це лише акценоване фокусування уваги. Те ж саме і з булінгом. Доки він на слуху, увага помічатиме його більше, ніж він розповсюджений у школі.

Але цькування від знань про нього не зникає.

Бо можна задати дитині сто тисяч питань як треба себе правильно вести, щоб не допустити цькування, захистити інших або протидіяти насиллю. І вона на всі сто тисяч відповість правильно. А потім на перерві з такою ж упевненістю буде в сто тисячний раз знущатись над своїм однокласником.

Може більше карати? Але Ви гадаєте, що 247 судових рішень, які були прийняті щодо цькування за 9 місяців запинили булінг? Не дужео. По-перше, у нас ще немає практики постійного залучення держави у внутрішні справи колективу. І по-друге, жодні каральні методи неефективні, якщо не сформована відповідна модель культури, відповідна модель поведінки. Каральна система робить проблему прихованішою, але не вирішує її. Хоча заспокоює нерви – мовляв, «так є ж стаття».

Школи залишаються закритими організаціями і намагаються, як і раніше, «не виносити сміття». Чому? Бо виявлене цькування – це перевірки і репутаційні ризики. Найпростіше у цій ситуації притягувати до відповідальності директорів. Та якщо ви вірите у ефективність каральних методів – перечитайте попередній абзац. А у мене інше питання. А що у нас зроблено для того, щоб продемонструвати, що школа, яка не боїться говорити про свої внутрішні проблеми – це ефективна школа? Де реклама таких шкіл? Бо, наприклад, про що вам говорить діяльність комісій з розслідування випадків цькування? Раціонально – про ефективність боротьби, але емоційно – про проблеми у школі. І якщо емоційне сприйняття дійсності домінує – то жодна школа не буде говорити про насилля, а тому не буде і його вирішувати.

Діти і далі будуть цькувати одне одного, бо їм не пропонується інших моделей поведінки. Які замінники зверхнього і насильницького спілкування були запропоновані? Чи ви гадаєте книжним «треба бути ввічливим можна усе виправдати? Куди каналізується насилля? Як вирішувати конфлікті ситуації без застосування насилля? Так, це забороняється. Але не пропонується чим його замінити.

Тому знання про булінг це добре. Але ще краще, коли ці знання будуть закріплюватись навичками поведінки. А для цього треба змінювати усю систему освіти і виховання. Систему викладання і перевірки знань. Бо проблема не лише у цькуванні. Проблема у надмірній теоретизації знань, які дає школа дітям. А те, що просто теоретичне – нецікаве. І не практичне.