блоги

Російська військова присутність на півострові зростає. Ця новина залишається актуальною з моменту анексії Криму – число техніки та особового складу постійно збільшується.

Можна, звичайно, говорити про підготовку до атаки РФ на Україну з боку півострову, але мілітаризація має інші, значно банальніші завдання. Хоча й ризики наступу не можна відкидати, бо стратегія Кремля не є одновекторною. Не сумнівайтесь, що план атаки з півострову існує, і конверти, які необхідно відкрити в час «ч» для переходу в наступ, чекають свого часу. Але, вони будуть відкриті тоді, коли Росія буде вважати, що ця стратегія є ефективною для неї. Поки що Кремль вірить у можливість «внутрішньої окупації» - через перемогу проросійських сил на виборах.

Банальна причина у тому, що мілітаризація – це складова російської ідентичності. Навіть нещодавнє опитування ВЦИОМ показало, що росіян єднає війна. Головні події для них пов’язані з військовою агресією – Велика вітчизняна війна, анексія Криму та Жовтнева революція. Головні пісня – «Священная война» та «Катюша». Навіть головна книга – це «Война и мир». Тому тема мілітаризації спрямована насамперед на внутрішнього споживача, на росіян і має на меті посилити гордість за свою країну.

Росіянам зручно накачувати Крим зброєю. Зручно, бо інформаційна увага прикута до окупованої території. І коли всі ЗМІ говорять про мілітаризацію Криму, це створює уявлення про загальну мілітаризацію Росії. Це дозволяє економити на озброєнні – достатньо надсилати військові новинки на півострів, і через посилену увагу до півострову, громадська думка вважатиме, що подібне оновлення стосується усієї російсько армії. А те, що рівень обороно (чи наступо-) здатності на інших напрямках знижується, у віртуальному просторі не помічається.

Звичайно, мілітаризація – це і страх втрати півострову. Росія живе цінностями вчорашнього дня і вважає, що повернення Криму в Україну можливо виключно через військові дії. Звідси – і посилення армійської присутності. Водночас, збільшення числа військових сприяє й зміні демографічної ситуації на півострові. Кримчани не стали для Кремля «справжніми росіянами», бо їх схильність до протесту показує наскільки вони уражені цінностями української махновщини та нелюбові до влади. Саме тому, мілітаризація – це засіб залякування кримчан «українською загрозою» та, водночас, збільшення кількості лояльних силовиків (на зрадників складно спиратись – для них моральної межі «не зрадити» уже не існує) для подавлення потенційних протестів.

І ще – мілітаризація виховання. Фото дітей у формі та з автоматами стали невід’ємною частиною патріотичного виховання. Кремль формує наступну покоління, яке буде складатись з лояльніших режиму громадян. Хоча, таке виховання веде й до крайнощів, - на кшталт появи прецедентів, схожих на розстріли у Керчі.

Звідси, - Росія не зупинить мілітаризацію Криму, навіть якщо у гіпотетичній Воронежскій області буде голод. Крим та військова присутність у ньому для Росії є складовою її ідентичності. І в Кремлі чудово розуміють, що вихід Росії з півострову призведе до незворотних процесів у російському суспільстві. До втрати віри у всесильність російської зброї, а відповідно – і до втрати того, що єднає росіян.