Підстави для відставки міністра економіки справді є

Економічна політик

В політикумі та експертному середовищі активно обговорюється можливість відставки уряду. Саме його хочуть зробити “крайнім” у ситуації зависання співпраці з МВФ та поглиблення бюджетної кризи. Хоча, якщо подивитися на причини заморожування стосунків України з міжнародними фінансовими інституціями, то очевидно, що вони пов'язані не з урядом, а з діями Офісу Президента. Не уряд був ініціатором відвертого тиску на Голову Нацбанку Смолія та його подальшої відставки.

Тиск на НАБУ, бажання постави під контроль діяльність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, дії та бездіяльність, які ведуть до повного руйнування всієї системи діяльності антикорупційних органів, створеної за часів президентства Порошенка, повністю на совісті Президента Зе та його Офісу.

З цієї точки зору вішати на уряд відповідальність за драматичну ситуацію у стосунках з міжнародними партнерами України, прямо скажемо, не зовсім коректно.

У той же час претензій до різних блоків уряду більше ніж достатньо.

Якщо дивитися на економічний блок уряду, то у першу чергу є питання міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (мінекономіки) Ігоря Петрашка. На жаль, міністерство економіки при ньому так і не стало ідеологом та двигуном економічного розвитку країни. Це скоріше навіть не його провина. Це наслідок повної залежності уряду від забаганок Офісу Президента. Міністри не готові діяти самостійно, тим більше не погоджуватися з ініціативами, озвученими Президентом Зе. Навіть якщо вони відверто помилкові та некомпетентні.

Показова ситуація склалася з активно розрекламованою Президентом Зе ще за часів уряду Гончарука “Програмою фінансової державної підтримки мікро- та малого підприємництва «Доступні кредити 5-7-9%».

З моменту старту програми (в лютому 2020 року), і станом на 25 листопада, банки видали аж 5,8 тис. позик на 13,5 млрд. грн. З урахуванням, що на 1 листопада цього року загальна кредитна заборгованість позичальників банків склала 958,7 млрд грн, очевидно, що загальний розмір кредитів, виданих по цій програмі, це просто мізер. Станом на 1 жовтня 2020 року, банки видали кредитів підприємствам малого та середнього бізнесу (МСБ) (без урахування мікропідприємств) на 278,2 млрд. грн. (з них “середньому” бізнесу — 204,5 млрд. грн., “малому” — 73,7 млрд. грн.). Щодо загальної кредитної заборгованості МСБ, то кредити за програмою «5-7-9» складають лише 4,85%. Що теж аж ніяк не свідчить про успіх програми, незважаючи на переможні реляції міністра економіки Петрашко.

До того ж варто враховувати, що значна частина цих кредитів була фактично перекредитовкою. Позичальники (з представників МСБ) за домовленістю з банками брали кредити по цій програмі з більш низькими відсотками і погашали отримані ще у 2018-2019 роках під 16-20 відсотків річних. Це, безперечно, теж добре. Менше буде прострочених боргів МСБ. Але очевидно, що урядова програма кредитної підтримки МСБ провалилася, що я передбачав, починаючи ще з лютого. По-перше, для мене зовсім незрозуміло, звідки взялися цифри ставок по кредитам “5-7-9”, а не, наприклад, “3-5-7”, чи взагалі “2-4-6” або “1-3-5”.

Нагадаю, що індекс споживчих цін (ІСЦ) за перші 10 місяців 2020 року, у порівнянні з тим самим періодом минулого року, склав 102,4%. Тобто ціни виросли на 2,4%. Якщо дивитися на індекс цін виробників промислової продукції (ІЦВ), то там взагалі дефляція. Ціни знизилися на 4%. Тобто, кредитні ставки по урядовій програмі значно вищі ніж ІСЦ, вже не кажучи про ІЦВ. Хоча для розвитку та створення робочих місць представники МСБ мають отримувати кредити з практично нульовою ставкою.

По-друге, що значно суттєвіше, проблема у тому, що кредити, у тому числі МСБ, видаються банками, коли зрозумілі ринки збуту вироблених позичальниками товарів та послуг, і є усвідомлення звідки отримуватимуться прибутки, які дозволятимуть погашати кредити. Тобто, уряд мав би спочатку або одночасно розробити заходити, які стимулюють закупівлю товарів та послуг у МСБ. Неодноразово вже пропонував щонайменше три простих механізми, які сприятимуть цьому. Для цього необхідно максимально знизити розмір лотів при бюджетних закупівлях. Щоби у торгах мали брати участь якомога більше представників МСБ. Це звичайна практика в країнах ЄС. Крім того, необхідно взагалі передбачати, що певна частина товарів та послуг, які закуповуються за бюджетні кошти, придбавалися виключно у МСБ, якщо це продукція їх власного виробництва (з рівнем локалізації не менше 30%).

Стрімкому зростанню попиту на товари та послуги МСБ сприятиме також запуск програми масового капремонту та тепломодернізації житлового фонду. Для цього необхідно передбачати щорічне рефінансування НБУ (поступово доводячи його до 50-70 млрд грн на рік) кредитів ОСББ строком на 15-20 років під 2-3% річних. Очевидно, що за таких умов в заходах з капремонту та тепломодернізації житлового фонду по всій країні в той чи іншій формі були би задіяні тисячі МСБ.

По-третє, суттєвої проблемою кредитування МСБ є “непрозорість” їх діяльності. А це значною мірою пов'язано з тим, що у загальних витратах частка витрат на оплату праці, з урахуванням податку на доходи фізосіб та ЄСВ, у МСБ значно вища, ніж у великого бізнесу. Її розмір складає від 40 і до 90% відсотків від всіх витрат. За таких обставин рівень податкового навантаження на фонд оплати праці для них є непідйомним. Тому їм легше взагалі обходитися без кредитів, ніж показувати реальну зарплату найманих працівників та реальні обороти бізнесу. Виходячи з цього вже безліч разів закликав знизити ставку ЄСВ для малого та значної частини середнього бізнесу до 10% і сплачуватися має лише з мінімальної зарплати. Вже просто загальним місцем є теза, що головна цінність МСБ для країни — це не податкові надходження від їх діяльності. Вони корисні тим, що дають робочі місця мільйонам осіб і забезпечують джерела існування для їх родин. А це ще декілька мільйонів осіб. При цьому вони, купуючи товари та послуги, сплачують непрямі податки, у вигляді ПДВ та акцизів. Які, у свою чергу, формують більше половини всіх податкових надходжень до держбюджету.

Також “тінізація” МСБ пов'язана з тотальною корупцією на митниці. Якщо частина бізнесу отримує імпорт (сировину, напівфабрикати, готову продукцію), не сплачуючи мито та імпортний ПДВ, то інші теж змушені це робити, інакше вони будуть неконкурентні на внутрішньому ринку. Особливо це стосується тих, хто імпортує сировину та напівфабрикати. А ця вся корупція з “сірим” та “чорним” імпортом значною пов'язана з відверто помилковою податковою та митною політикою. Саме вона провокує та стимулює корупцію на митниці. Держава має бути зацікавлена, щоби в Україні було вигідно робити готову продукцію. А для цього потрібно прибрати з сировини та напівфабрикатів ввізне мито і надавати відстрочку по сплаті ПДВ від 90 до 730 днів. Тоді бізнес, у тому числі МСБ, буде легально ввозити сировину та напівфабрикати. А значить “детінізуватися”.

По-четверте, у МСБ є проблема з достатнім забезпеченням для кредитів. У них майже ніколи немає необхідної нерухомості та обладнання, яке можна передати банку у заставу. Тому потрібно запустити максимально просту, але зрозумілу модель часткових державних гарантій кредитів МСБ. Вперше таку систему запровадили у Токіо ще у 1930 році. А потім відповідні гарантійні механізми були запущені по всьому світу. А ми у 2020 році досі неспроможні це зробити. Хоча ще у 2003-2004 роках автор цих строк в якості консультанта уряду з питань розвитку фінансового сектору (по гранту Світового банку) описував всі необхідні для цього механізми. Очевидно, що перед тим, як впроваджувати програму кредитної підтримки МСБ, уряду необхідно було би здійснити сукупність кроків, які дозволять її реалізовувати та сприятимуть їх розвитку.

Але, на превеликий жаль, ані пан міністр економіки Петрашко, ані очолюване ним міністерство, нічого не запропонували і не зробили з очевидних і неодноразово вже висловлених заходів, які сприятимуть створенню більш привабливих умов діяльності бізнесу, особливо тих, що займаються виробництвом готової продукції та комплектуючих. І це аналізуючи реалізацію розпіареної програми кредитної підтримки МСБ. Ситуація в інших зонах відповідальності пана міністра економіки анітрохи не краща.

Отже, на жаль, питання пошуку інших кандидатів на посаду міністра економіки назріло і перезріло. Хоча розраховувати, що за цього президента України та цього парламенту в уряді з'являться більш професійні та по-гарному більш амбіційні та “зубасті” міністри економічного блоку, навряд чи варто.