За 72 години бомбардувань після терактів в Парижі за даними НУО Syrian Observatory for Human Rights знищили аж 33 джихадисти. Тому про те, яку зброю потрібно вибирати, і як не наступати на граблі.
’’Більшеучасті, більше демократії, більшевідкритості’’,- сказав прем’єр-міністрНорвегії після терактів 2011 року.
’’Цеатака на нашу свободу’’, - сказав ФрансуаОлланд після терактів 13го листопада,повторивши меседж Буша-молодшого 9/11,забувши згадати про рівність і братерство.
Внезалежності від контексту, місця, часу,масштабів тероризм це виклик суспільству.Виклик відкритому суспільству, якетерористи і їх ідеологи хочуть зробитизакритим руками ж демократично обранихнами правителів, посіяти війну іненависть. Тероризм не має кордонів.Тероризм це атака на демократичніідеали, вільне суспільство, кожен членякого вправі вибирати свій шлях,можливість мати і користуватися правамиі свободами, бути членом суспільстварівних, в незалежності від походженнячи релігії.
Тероризмзавжди будується на страху. Страху, якийвін сіє в суспільстві і страху, який вінпороджує серед еліт. Тероризм прагнепосіяти хаос через відчуття ненавистіодин до одного, злоби, несправедливості,в момент, коли все частіше ставлятьсяпід питання європейські ідеали, в час,коли нема єдності в демократичномутаборі, коли накладаються одна на однукризи економічна, ідентичності, соціальна,інституційна, міграційна, екологічнав решті-решт (30 листопада в Парижі маєрозпочатися кліматична конференціяООН).
Замістьтого, щоб шукати рішення в боротьбі зтероризмом в ідеалах Республіки, Олландз ентузіазмом прийняв запрошення довійни кинуте терористами і заговоривпро конституційні зміни - французькийаналог USAPatriotAct. Чи очікували цього терористи? Так, вонихотіли декларації війни від Франції, івони її отримали, хотіли більше насильства— отримали. Для такої держави як Франціяпитання відправки бомбардувальників вирішується за декілька хвилин, але вборотьбі з тероризмом це радше символ:’’Ось дивіться, ми можемо’’, а неінструмент перемоги.
Військовіоперації - це засіб, який держави повиннівикористовувати, але тоді, коли в них єчіткий ворог. Війна проти тероризму, асаме цей вислів вживають світові лідери,не може бути виграна. За всю сучаснуісторію такої боротьби з тероризмом,починаючи від Афганістану, західнідемократії не отримали жодної перемоги.Покинувши Ірак в 2011 році Антитерористичнакоаліція залишила після себе владнийвакуум, який і дав можливість утворитисяі окріпнути ДАЕШу (ISIS). ДАЕШ зміг закороткий час мобілізувати більше людей,ніж Аль-Каїда за 15 років, тому можна несумніватися, що якщо лідери ДАЕШ будутьзнищені бомбардуваннями на їх місцеприйдуть інші, а кількість бажаючихвчинити теракти зросте в рази.
Можнабомбити хоч кожен день, але в цій війніце терористи, хто вибирає таймінг,зробивши напад вони вичікуватимуть, чизакручуватимуться гайки, чи сіятиметьсяненависть, чи зростатиме страх.
Першоюзброєю проти тероризму є не бомбардувальники,а солідарність, єдність, наявністьполітичної стратегії, розуміння, щоробити після бомбардувань. ПроблемаЗаходу в тому, що в них ніколи не булодовгострокової стратегії боротьби зтероризмом. Так, вони здатні організовуватиточкові бомбардування, проводити великівійськові операції, але відрубавши однуголову, дають можливітсь вирости двом.
Іцих довготривалих рішень не буде, покизахідний світ вестиме політику подвійнихстандартів. Франція продовжуватимезагравати з диктатором північної Африки,Америку влаштовуватиме все в Перськійзатоці, допоки там процвітає економічнийлібералізм, уникатимуть вирішенняпитання Палестини, ігноруватимутьбажання Туреччини стати членом ЄС,підіграватимуть Ердогану, а ще Туніс,Алжир, Лівія, Єгипет...
Поки міграційна політика буде будуватисяна колоніальній ідеї ’’асиміляції’’,яка насправді більше розділяє суспільстваніж об’єднує, поки мусульман делікатноі не дуже відштовхуватимуть від участів державних справах, даючи їм відчути,що вони не належать до французькоїнації, доти цивілізований світпрограватиме.
Врешті-решт побороти тероризм повинніне бомбардувальники, а суспільство.
