Основи Конституційного права на охорону здоров’я

Відповідно до ч.1 ст. 25 Загальної декларація прав людини,  кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу,  одяг,  житло,  медичний  догляд   та   необхідне   соціальне обслуговування,  який  є  необхідним  для  підтримання  здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї,  і право на  забезпечення  в  разі безробіття,  хвороби,  інвалідності,  вдівства, старості чи іншого випадку втрати  засобів  до  існування  через  незалежні  від  неї обставини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод містить положення, згідно з якими органи державної влади можуть втручатись в здійснення відповідних прав для захисту здоров’я осіб (ст.ст. 8, 9, 10, 11 Конвенції).

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Відповідно до ч.3 ст. 24 Конституції України, рівність прав жінки і чоловіка забезпечується, у тому числі, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ч.3 ст. 27 Конституції України).

Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Основи охорони здоров'я визначаються виключно законами України (п.6 ч.1 ст.92 Конституції України).

Здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад (ч.1 ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).

Відповідно до ст.8 Закону України «Основи законодавства України про охорону  здоров'я», держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.

Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги.

Відповідно до ст. 139 Кримінального кодексу України,  ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого,  карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.  Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування,  надання безоплатної медичної допомоги, підтримання мережі державних і комунальних лікувальних закладів, встановлення відповідальності за посягання на здоров’я громадян, встановлення відповідальності за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником.