Рукостискання йде в минуле як загроза громадської безпеки в Україні та світі

Рукостискання увійшло у життя суспільства. Чоловіки обов’язково, а жінки у деяких колективах також, кожний ранок перед роботою вітаються шляхом рукостискання. Після роботи вони також вважають обов’язковим торкатися своїми руками рук інших людей. Цю практику в умовах виклику COVID-19 треба переосмислювати, інакше ніколи не закінчиться пандемія та карантин у зв’язку із розповсюдженням особливо небезпечної хвороби, викликаної COVID-19.

При цьому, якщо в одному приміщенні працює, наприклад, десять людей, то кожний працівник приходить та тисне руку кожному із працівників. Не дивлячись на те, що він був у громадському транспорті, торкався руками місць загального користування та зібрав на свою шкіру рук багато бактерій та вірусів, у тому числі можливо, COVID-19.

Рукостискання серед чоловіків стало не тільки ритуалом, а й свого роду залежністю. Без рукостискання деякі чоловіки навіть не можуть приступити до праці, до виконання своїх трудових обов’язків. Такі залежні від рукостискання чоловіки кожний ранок планомірно обходять кабінети та жмуть руки іншим працівникам, які вже працюють та зосередилися на виконанні своїх професіональних обов’язків.

Людина сидить, наприклад, за комп’ютером, зосередився, працює, а перед монітором з’являється чиясь рука, яку треба потиснути. Це не лише відволікає від роботи, це несе ризик розповсюдження інфекційних хвороб, у тому числі особливо небезпечного вірусу COVID-19.

З метою запобігання розповсюдженню COVID-19 в Україні та світі треба відмовитися від рукостискань. Відмова від рукостискань повинна бути осмислена та прийнята кожною людиною як необхідність, як підтримка громадської безпеки з метою запобігання інфекційних хвороб, як відповідь на виклик особливо небезпечної хвороби, викликаної COVID-19.