Міста, що кричать про допомогу

В Україні, на пам'ять від Радянського Союзу, залишилися мономіста. Це такі населені пункти, які прив’язані до однієї галузі промисловості і формуються навколо одного-двох заводів. Наприклад, м. Енергодар в Запоріжжі, смт. Побузьке на Кіровоградщині, Лисичанськ на Донеччині, Вараш на Рівненщині.   І, я, як підприємець,чудово розумію, що їхня найбільша проблема полягає в тому, що такі міста формують негнучку економіку. Крім того, робоча сила   мономіст   готова ??для зайнятості лише в одній галузі, що ускладнює для найманих працівників можливість переїзду в   інші   місця з метою отримання кращої роботи або в пошуках більш високої зарплати. Найбільше таких мономіст, знаходиться на сході країни, де і так, сьогодні, надзвичайно складна ситуація. Держава, приділяє дуже мало уваги, проблемі мономіст, а я б не був таким спокійним. Адже історія, має багато прикладів, коли успішні міста, всього за кілька років перетворювалися в руїни. Тому, давайте розбиратися, чому в таких містах так важливо розвивати малий та середній бізнес. І чому держава та місцеві громади, мають особливо старатися, щоб створити сприятливий інвестиційний бізнес-клімат в таких містах.

Канада: стиснення і мобільність

Мене зацікавив досвід Канади. Канадці ділять їхні мономіста на міста «однієї компанії», які є закритими спільнотами і керовані промисловим роботодавцем, і міста «однієї промисловості». Особливо вони поширені в деревообробній та рибальській галузі, а також в сфері видобутку ресурсів. Так, наприклад, рибна галузь тільки у 80-х пережила дві кризи. Перша криза була пов'язана із загальною економічною рецесією і торкнулася мономіст всіх типів і галузей. Тоді уряд допоміг подолати негативний вплив кризи за допомогою рефінансування і реструктуризації.

Друга криза вже була пов'язана саме з рибною галуззю. Зниження цін на рибу призвело до масових звільнень. В цьому випадку уряд змінив політику. На здійснення п'ятирічної програми підтримки було виділено 584 млн доларів, 15% з яких пішли на диверсифікацію і створення альтернативних робочих місць.

Цікавим, на мою думку, для України є підхід, який застосовувався у шахтарських мономістах. Тут всі кошти були витрачені на поліпшення технологічної складової. Пізніше канадці стали використовувати ще один підхід, який отримав назву «керованого стиснення». Його суть полягала в тому, що житлова територія міста скорочувалася за рахунок переїзду жителів в інші регіони. Для цього канадська влада викуповувала будинки у населення, частину з яких реконструювали і продавали за низькими цінами всім бажаючим, наприклад, тим, хто не хотів їхати з регіону. При цьому в місті поліпшувалася інфраструктура. Таким чином, владі вдалося уникнути феномена покинутих «міст-примар». Зауважу, що цей підхід найбільш вдало підходить саме для малих міст, у яких зберігається більш-менш стабільне виробництво, але немає потенціалу диверсифікації.

                                              «Місто нижньої білизни» в Китаї  

В індустріальному Китаї, мономіст, які забезпечують не тільки країну, а й весь світ дешевими товарами, також чимало. При цьому, китайські мономіста не обов'язково побудовані навколо одного виробництва - це може бути цілий комплекс фабрик однієї галузі. Відомим прикладом є мономісто Гурао, яке завдяки своїй спеціалізації називають «містом нижньої білизни». Уздовж східного узбережжя країни розташовано близько 500 подібних міст, фабрики яких сконцентровані на виробництво того чи іншого продукту на експорт. У ці міста постійно приїжджають заробітчани з центральних провінцій, що підживлює експорт. Однак, останнім часом, у мономісті почалися проблеми. Основна проблема полягає в тому, що витрати на сировину ростуть, але клієнти не бажають платити більше. У минулому році, наприклад, з того ж Гурао втекло кілька виробників, які залишили чималі борги і не виплатили зарплати робітникам.

Екологічна катастрофа

Крім економічних проблем місто страждає від екологічних наслідків сконцентрованого в одному місці виробництва. У 2010 році організація Greenpeace виявила, що води району забруднені барвниками тканини, що робить їх непридатними для пиття. Однак, як пише The Economist, виробники більше занепокоєні іноземною конкуренцією, ніж попередженнями «іноземних еко-воїнів».

У галузі виробництва нижньої білизни зараз відбувається справжня битва серед таких азіатських країн, як Таїланд, В'єтнам, М'янма і Камбоджа. Так, в Таїланді і В'єтнамі виробляють білизну для світових брендів Victoria's Secret і La Senza, а Китай втрачає свої переваги дешевизни через зростання зарплат робітників. Єдину перевагу, яку отримає теж місто Гурао - налагоджені зручні ланцюжки постачання.

 Проте, подібним мономістам в Китаї загрожує екологічна катастрофа, якщо виробники не змінять свого підходу. Замість того, щоб модернізувати свої технології, керівники фабрик продовжують залучати людей з центральних районів. Чиновники регіону рекомендують механізувати виробництво і залучати капітали, але невідомо, чи вийде у них змінити ситуацію. Однак, місцеві аналітики впевнені, що якщо все залишити так, як є, то трудові мігранти знову повернуться до своїх домівок центральних провінцій, де будуть займатися сільським господарством. В такому випадку на карті Китаю може з'явиться чимала кількість міст-примар.

Малий та середній бізнес – це подушка безпеки в моно містах

В умовах наступу 4 промислової революції, проблема мономіст буде тільки наростати. А це означає, що так чи інакше, доведеться шукати відповідні методи їх порятунку. Світова практика показує, що варіантів багато. Однак для кожного конкретного випадку потрібно підбирати індивідуальний комплекс заходів. Без модернізації або диверсифікації економіки такі міста чекає або занепад і в кінцевому рахунку зникнення, або штучна підтримка і величезні фінансові вливання з боку влади.  Саме тому, д ержава повинна вибудувати нову систему взаємодії з містоутворюючими підприємствами та громадами монофункціональних міст. Фінансування з державного та місцевих бюджетів на розвиток інфраструктури мономіст недостатньо, тому необхідно створити умови, які будуть стимулювати власників містоутворюючих підприємств допомагати містам . Але при цьому важливо, щоб місцева влада надавал а максимальне сприяння у розвитку малого та середнього бізнесу в таких містах, тоді населення не залежало б на всі 100% лише від однієї фабрики чи заводу, а малий та середній бізнес став тією подушкою безпеки, на яку можна було б впасти під час кризи підприємства, уникнучи загального колапсу в місті.