Чому українська агропродукція викликає страх у Європі?

Однак, головним фактором, що призвів до катастрофічного зниження рентабельності агросектору у 2022 році, стало падіння внутрішніх цін на зерно, викликане війною, а саме – закриття портів та зростання вартості внутрішньої логістики. Це призвело до того, що дохідність виробництва зернової групи (пшениці, ячменю, кукурудзи) впала більш ніж на 100% порівняно з довоєнним періодом. Як наслідок, українські аграрії змушені були перевитрачати кошти на внутрішню та зовнішню логістику, а саме – у 2022 році вони витратили як мінімум 36 млрд гривень, з яких 6 млрд грн були перевитрати на логістику, а 30 млрд грн – на придбання надлишкового транспорту (ці кошти були спрямовані на придбання непрофільних активів – 1600 вагонів-зерновозів та додаткових 6000 автомобілів з причепами-самоскидами). У підсумку, фінансова ситуація для агровиробників у 2023 році є значно гіршою, ніж торік, коли вони ще трималися на старих запасах міцності. До початку війни понад 85% підприємств галузі мали рентабельність вище нуля.

Аграрії витратили 36 мільярдів на логістику та власний транспорт, оскільки не була створена необхідна бізнес-інфраструктура для перевезення українського зерна на європейських кордонах і портах, не збудовані перевантажувальні потужності, не автоматизовані та не цифровізовані транспортні потоки. 

18 березня ООН повідомило, що Зернова Ініціатива була продовжена. Згідно з Угодою, ініціативу можна було продовжити лише на 120 днів, але Росія стверджує, що це було зроблено лише на 60 днів та загрожує повністю зупинити її дію, якщо її вимоги не будуть виконані. Проте проблема полягає в тому, що учасники ринку, такі як імпортери, страхові компанії та судновласники, будуть вважати 18 травня ризикованим терміном закінчення 60-денного терміну без роз’яснень та гарантій від ООН. Крім того, через довгі черги на проходження інспекцій у Босфорі, у попередні рази спостерігалося різке зниження попиту за 25-30 днів до закінчення терміну дії Договору. Залежність від Росії щодо морського шляху стає проблемою, особливо з урахуванням позиції ООН та Туреччини, яка стає більш "лояльною" до Росії. До того ж ультимативний термін дії Зернової угоди, на якому наполягає росія, закінчується 18 травня, що збігається з днем виборів в Туреччині 14 травня.

З початку цього місяця вже двічі відбувалось блокування роботи Зернового Коридору російською стороною. Росія намагається втручатись у формування переліку суден, що очікують інспекцію, та диктувати, які судна повинні обиратись та у якому порядку. Це порушує узгоджену раніше методику формування черги та неприйнятно для України. Згідно з даними станом на 13 квітня, 893 судна вже вирушили з портів Великої Одеси в рамках Зернової Угоди, але майбутні перспективи стають все менш прогнозованими. За неофіційною інформацією, під час переговорів запропоновано формувати половину списку суден на інспекцію згідно з квотами портових операторів, а іншу половину - з тих суден, що стоять у черзі найбільше. Крім того, на думку деяких експертів, необхідно створити фонд страхування суден та вантажів, що можуть бути пошкоджені внаслідок російських провокацій. Ці події погіршують перспективи для імпортерів, які мають альтернативних постачальників з інших країн, і можуть зменшувати попит на українському ринку, що зумовлює невпевненість серед аграріїв та експортерів та підвищує тиск на українські ціни.

За поточних умов, більшість торгових “портових” компаній призупиняють закупівлі з огляду на засипані портові потужності. До того ж багато хто з імпортерів має сформовані запаси та вже очікує на новий врожай (у тому числі й власний). Ситуація залишається напруженою, а невизначеність щодо терміну дії та подальшого функціонування Зернового коридору зростає на тлі нових ультимативних заяв росії. По кордону відчуваються як «ринкові», так і «неринкові» обмеження. На тлі наближення російського 60-денного дедлайну по Зерновому коридору, баланс пропозиції-попиту в Україні буде все більше викривлятись не на користь фермерів.

Ще буквально місяць тому головною загрозою для перспектив експорту з України був ризик непродовження Зернового Коридору, а відсутність погодних проблем у світі (у т.ч. ЄС) розцінювалася як зниження потенціального попиту на українську пшеницю, ячмінь та ріпак на західному кордоні. Але якщо раніше за умов блокади портів (на початку повномасштабного вторгнення) чи в періоди перепідписання Угоди, або посилення проблем із проходженням інспекцій, вантажопотоки переорієнтовувалися на порти Дунаю та західний кордон, то зараз маємо ще проблему з країнами ЄС що  прагнуть перекрити вихід агропродукції з України. Так Польща намагалася зупинити ввезення пшениці, кукурудзи, соняшника та ріпаку, а також наполягає на розробці нових правил транзиту (у т.ч. накладання мит та відстежування транзитних потоків). Польські фермери блокують митні переходи. Словаччина посилила контроль за якістю та транзитом української агропродукції. Знайшовши пестициди в одній з партій пшениці, країна забороняє переробку й продаж українського зерна, а також перевірить усе зерно та борошно на складах. Угорщина слідом за Польщею та Словаччиною, посилює контроль за транзитом, щоб переконатися, що все потрапляє до країн призначення, а не залишається на ринках Центральної Європи, а також ініціює відновлення мита та квот на українську агропродукцію. Румунія може заборонити імпорт та транзит зерна з України з 15 червня 2023 до 15 березня 2024 року. Румунські фермери також погрожують влаштувати масштабний страйк.

Ключова причина протестів європейських фермерів та зміни риторики ЄС – недоотримані прибутки через надмірну пропозицію дешевшої та якіснішої української агропродукції. При цьому чомусь мало хто проводить закономірності з котируваннями на власній європейській біржі. Ще менше згадується про те, які надприбутки заробили європейські виробники зерна на початку воєнного вторгнення росії в Україну, коли ціни досягли пікових значень на новинах про заблоковане Чорноморське зерно та загрозу глобального голоду. Зараз про голод вже майже не згадується в цих колах. Лише росія продовжує маніпулювати цією темою та вести закриті домовленості із країнами Африки.

Навіть ті, хто вклав кошти у посівну, не впевнені у своєму майбутньому через невизначеність ціни доступу до ринків збуту та взагалі наявності такого доступу у 2023 році. Експорт врожаю стає складним без морських портів, і хоча нарощуються пропускні здатності альтернативних шляхів постачання, суходіл та річка не забезпечують необхідну кількість перевалки. 

У сезоні 2022-2023 Україна встановила рекордні темпи перевезень зернових та олійних культур на різних видах транспорту, зокрема в серпні - по річці, у вересні - по морю та в листопаді - на авто та залізниці. Проте взимку ці показники за всіма видами транспорту були нижчими, що було обумовлено логістичними проблемами у морському напрямку та насиченістю попиту на сухопутних західних кордонах України. Наразі прогнози щодо експорту за Зерновим Коридором та західним кордоном до країн ЄС є нечіткими, що негативно вплине й на показники експорту Дунаєм, оскільки частина вантажів прямує до порту Констанца, Румунія. Таким чином, не варто очікувати рекордних темпів відвантажень в цьому напрямку.

Дійсно, якщо дивитись суто на обсяги довоєнного експорту та відвантаження під час повномасштабної війни в країни ЄС, то різниця колосальна. Для прикладу експорт кукурудзи цим напрямком у 2020 -21 роках становив 21 тис. т, у 2021 - 22 роках - 1723 тис. т., а у 2022 - 23 роках - 7558 тис.т.  Звісно, це не може не налякати європейських фермерів, які далекі від ринкових реалій та можливостей України. Навіть зараз у Польщі та Словаччині є імпортери, які щиро не вірять тому факту, що у мирний час Україна відвантажувала 5-6 млн т агропродукції на місяць завдяки портовим потужностям. Але ж простим незнанням поведінку високопосадовців не виправдати, вони намагаються втриматися на посадах завдяки розширенню свого електорату, тобто починає відчуватися вплив політичної ситуації всередині ЄС. Щодо Румунії, то вона перш за все є нашим конкурентом-експортером на ринку пшениці та кукурудзи. Минулого року «жест доброї волі» просто співпав із локальним неврожаєм та по суті простоєм потужностей, але цьогорічний врожай обіцяє бути набагато кращим. Тож треба вже готуватися до нового сезону та спротиву з боку наших конкурентів щодо полегшення умов ведення українського бізнесу. Ну а щодо Угорщини, то тут і коментувати нема чого – політика країни повністю збігається з інтересами росії.

Небагато представників ЄС згадують про страшну торішню посуху та неврожай у країнах блоку, а також про те, що ЄС раніше був одним з основних імпортерів українського зерна. Крім того, ЄС імпортує продукцію з інших країн, зокрема бразильську кукурудзу, і ніхто не блокує іспанські порти від навали цієї продукції. Якщо проблема полягає в «дешевому українському зерні», то чому всі нехтують законами ринкової економіки та ігнорують той факт, що українські фермери готові продавати його за цінами, які відповідають європейським, але змушені продавати за будь-які гроші, бо живуть за принципом «аби взагалі продати та вижити»? Тут виникає питання, чи не винні європейські трейдери та переробники, які користуються ситуацією і задешево скуповують зерно українських фермерів, які вже зневірились та намагаються втриматись на плаву? А також, чи достатньо європейські чиновники вжили заходів, окрім блокади українського збіжжя, щоб спонукати своїх споживачів підтримувати вітчизняного виробника?

Для українських фермерів основними викликами у 2023 році будуть ще нижча ніж у 2022 році рентабельність, вимивання капіталу через вимушену покупку непрофільних активів, пошук шляхів власного експорту навіть машинними партіями, недоступність та малий обсяг капіталу, збільшення конкуренції на зовнішніх ринках через сприятливі погодні умови, нестабільність роботи Зернового Коридору.