Адвокатська монополія чи монополія на адвокатів?

Ще раз про переваги та недоліки адвокатської монополії, наслідки її впровадження та перспективу скасування.

Із реєстрацією Проекту Закону про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) № 1013 знову збільшилась увага до питання так званої «адвокатської монополії».

У загальному значенні під монополією розуміють виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб чи державі.Що ж стосується поняття адвокатської монополії, то воно почало активно використовуватись із моменту доповнення Конституції України статтею 131-2, відповідно до частини 3 якої було встановлено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Отже, адвокатську монополію на сьогодні розглядають в контексті виключного права адвокатів (фізичних осіб, які мають повну вищу юридичну освіту, володіють державною мовою, мають стаж роботи в галузі права не менше двох років, склали кваліфікаційний іспит, пройшли стажування (крім випадків, встановлених законом), склали присягу адвоката України та отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю) на здійснення представництва та захисту в суді будь-якої інстанції та будь-якої юрисдикції.

Не зважаючи на те, що з січня цього року «адвокатська монополія» поширилась вже на представництво в усіх судових інстанціях, досі тривають дискусії щодо переваг та недоліків впровадження адвокатської монополії. Поштовхом до поновлення та активізації дискусії стало прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013).

Що стосується аргументів прихильників та противників адвокатської монополії, то слід зазначити, що в обох сторін вони не досконалі, більш того, всі вони, на мою думку, зводяться до одного аргументу за та одного аргументу проти.

Так, наприклад, аргументом прихильників адвокатської монополії є те, що введення адвокатської монополії дозволить підвищити якість послуг, які будуть надаватись. Все інше: необхідність складання адвокатського іспиту, підвищення кваліфікації, можливість притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, так чи інакше пов’язано з якістю послуг адвоката.

Аргументом противників адвокатської монополії, натомість, є те, що її введення обмежує права фізичних осіб. І тут вже можна говорити про права юристів (у праві доступу до професії), права громадян (які бажають отримати правову допомогу в конкретного юриста – не адвоката), права юридичних осіб (які бажають, щоб їх інтереси предстваляв їх in-house, а не супер-професійний адвокат, який уявлення не має про особливості ведення бізнесу такої юридичної особи).

Разом із тим, розглядаючи зазначені аргументи, можна з’ясувати справжню проблему, пов’язану із впровадженням адвокатської монополії.

Почнемо із підвищення якості послуг, яке, на думку прихильників адвокатської монополії, має неминуче настати і безпосередньо пов’язане із введенням адвокатської монополії. Судячи з усього таке підвищення має відбутись за рахунок необхідності складання адвокатами кваліфікаційного іспиту, необхідності проходження підвищення кваліфікації та можливості притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності (наприклад, у випадку надання неякісних послуг).

Що ж відбувається/може відбутись насправді. Складання кваліфікаційного іспиту передбачає відповідь на питання з усього курсу навчання у вищому навчальному закладі, а також складання процесуальних документів (що також передбачено відповідними програмами навчання у вищому навчальному закладі). Звідси питання: чим такий кваліфікаційний іспит відрізняється від іспитів при закінченні навчання за відповідною навчальною програмою у вищому навчальному закладі? Відповідь очевидна – нічим, тоді вочевидь, складання кваліфікаційного іспиту не може якимось чином вплинути на якість послуг адвоката. На що ж може вплинути? На кількість платежів за складання таких іспитів. Як офіційних, так, можливо, й неофіційних.

Що далі? Підвищення кваліфікації? Практика, що вже склалась на сьогодні дає підстави стверджувати, що підвищення кваліфікації перетворилось в «полювання на бали». Балів треба набрати не мало, за відвідування семінарів балів нараховується не так і багато (у більшості випадків 2-3 бали), отже в середньому адвокату треба за рік відвідати приблизно п’ять семінарів. І навіть це нічого, оскільки відповідальний юрист сам розуміє, що необхідно постійно вдосконалюватись, обмінюватись досвідом та навчатись, але ж у відповідності до нової редакції Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України підвищенням кваліфікації буде вважатись виключно відвідування тих семінарів, які запропоновані акредитованими операторами. І тут нова проблема – обмеженість у виборі для адвокатів тем таких семінарів. За цілий рік особисто я не побачила жодного семінару, який би відповідав моїй спеціалізації, моїм інтересам та хоча б потенційно міг би підвищити мою кваліфікацію. Але мені треба «заробити бали», щоб не було формальних підстав для притягнення мене до дисциплінарної відповідальності, і тому я прослухала семінари і щодо спеціальних суб’єктів кримінальної відповідальності (ну я як адвокат теж спеціальний суб’єкт, раптом знадобиться) і щодо адміністративних правопорушень (просто вже так співпало). Тепер ось у роздумах, який із безлічі семінарів щодо захисту сімейних прав чи семінарів щодо провадження у кримінальних справах, відвідати. При цьому я чітко розумію, що, наприклад, у кримінальних справах я в принципі інтереси ніколи представляти не буду, а якщо запропонують – відмовлюсь, бо ніколи цим не займалась, і ніякий семінар із підвищення кваліфікації ні на йоту не наблизить мене до достатньої кваліфікації для ведення такої категорії справ, бо моя спеціалізація – інша і мені цікава вона, бо кримінальні справи специфічні не лише в процесі, але й з емоційної точки зору. А якщо і почну колись представляти інтереси в сімейних справах, то підвищувати кваліфікацію, досліджувати практику, заглиблюватись у нормативне регулювання треба буде саме тоді, оскільки в нашому надшвидкому та надінформаційному суспільстві неможливо ані услідкувати за всім, ані тримати все це в голові. Але я змушена «заробляти бали», тож вибір зробити доведеться.

У можливості притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, на відміну від необхідності складання кваліфікаційного іспиту та підвищення кваліфікації, можна знайти хоч якість обґрунтовані переваги. Але знову ж таки не беззаперечні, оскільки по-перше, цим правом можна зловживати і використати проти адвоката. По-друге, цій можливості вже є альтернативи у процесуальному законодавстві, а саме – можливість застосування судом штрафу, у тому числі за зловживання процесуальними правами чи за невиконання процесуальних обов’язків.

Отже, з моєї суб’єктивної точки зору справжня проблема, яка виникла після доповнення Конституції України нормою про те, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення, не в появі адвокатської монополії, а в створенні монополії на адвокатів. Монополія на адвокатів полягає в нав’язуванні адвокатам та іншим учасникам відносин за участю адвоката того, що їм не потрібно (наприклад, безлічі семінарів) і що не обов’язково вплине на якість послуг, але обов’язково вплине на її вартість (чи знадобиться інформація з семінару не зрозуміло, але гроші та час, на нього витрачений треба буде заробити, і це я ще не торкнулась питання оподаткування).

Чи може бути вирішена проблема у випадку, якщо адвокатурою буде «керувати» орган державної влади (той самий Мінюст). Очевидно, що ні. Проблема не зникне, зміниться монополіст. Чи вирішить описану проблему скасування адвокатської монополії. На мою думку, так, оскільки при небажанні «отримувати послуги від монополістів», їх можна буде не отримувати, здійснюючи представництво клієнтів як представник, що діє на підставі довіреності і зупинивши своє право на заняття адвокатською діяльністю або продовжуючи працювати як in-house, не пояснюючи своєму працедавцю, чому це він має відпускати тебе у робочий час регулярно на якісь заходи підвищення кваліфікації за темами, що явно не турбують працедавця та не стосуються виконання твоїх посадових обов’язків, та ще й чому ти просиш врахувати це все при визначенні розміру твоєї винагороди.