Фінальна пряма

Від влади часто доводиться чути, що Україна зробила свій ...

Маркери нового року – депопуляція, деіндустріалізація, тінізація економіки, соціальна депресія, ілюзія реформ. Для кого будувати Меморіал Героїв України, якщо упродовж наступних 10-15 років прогнозується виїзд з України у пошуках кращої долі закордоном близько 10 мільйонів наших співвітчизників?

Можлива зміна уряду навесні та проведення позачергових парламентських виборів у другій половині року не матимуть визначального значення в умовах стійких негативних тенденцій деградації українського проекту. Наші політики продовжують моніторити прогноз геополітичної погоди в надії на те, що наші проблеми вдасться вирішити чужими руками. На жаль, реальність виявляється ще більш жорсткою для українців, ніж можна було б очікувати. І якщо влада має індивідуальні рецепти виживання, для більшості українців депресія ризикує стати синонімом повсякденності на довгі десятиліття.

Від влади часто доводиться чути, що Україна зробила свій цивілізаційний вибір – підтвердила європейську ідентичність. Однак, неозброєним оком помітно, що наша держава закріплює за собою місце на глибокій периферії цього цивілізаційного простору. Програмоване економічне відставання від країн Європейського Союзу сягає, за різними оцінками, близько 50 років. І це – за умови, що нас «зачекають» у своєму розвитку. Але ж зрозуміло, що ніхто чекати не буде. Навпаки – з майбутньої «аграрної наддержави» висмоктується останній гуманітарний ресурс, який міг би стати запорукою прискореного розвитку.

Але провладні ідеологи продовжують перейматися проблемами світового устрою і, зокрема, грядущою кризою трансатлантичної солідарності. «Що таке Трамп. По суті, це фінал існуючого світопорядку. Я б сказав так, що існувала версальско-вашингтонська система… І ось на сьогоднішній день я можу сказати, що обрання Трампа - це фінал цієї системи», - говорить відомий вітчизняний політик-«демократ» Роман Безсмертний. Все це чудово. Але виникає резонне питання: яких таких успіхів досягла незалежна Україна в рамках згаданої системи і чим обернеться для нас її завершення? Проблеми, в які роками заганяла нашу країну місцева клептократія мають настільки «системний» характер, що переживуть падіння не однієї системи світопорядку. Чи варто нам перейматися занепадом системи, в якій ми і так пасемо задніх?

На фінішній прямій, коли ми втратили будь-які шанси подолати дистанцію, варто зупинитися. Якщо ми не можемо змінити правила змагань, нам варто чесно зійти з дистанції. Можливо, таким чином нам вдасться зберегти життя державі. І спробувати себе в інших перегонах. Обов’язково з якісно іншою владою.