Війна дивна – бо загибель наших кращих хлопців на сході майже не позначається на ритмі життя країни.
Війна незвичайна, бо змінилися друзі і вороги. Відверті вороги засідають в Верховній Раді, а друзі допомагають з-за кордону.
Війна не схожа на війну, бо мешканці Росії – країни агресора – впевнені, що це не загарбницька війна з боку Росії, а спецоперація по очищенню духовності, стримуванню НАТО і визволення православних ідей з лап жидо-бандерівців.
Війна народна – бо її взвалили на свої плечі тисячі волонтерів.
Війна за душі – бо агресор вилив і ллє нескінченні потоки інформаційної отрути і людська психіка відмовляється вірити, що така підлість можлива.
Війна цивілізаційна – бо наша цивілізація ще не знала випадку, щоб керівник одної з могутніших держав так відверто публічно брехав. Не те, щоб інші державники у всі часи не брехали – брехали, та ще й як. Але не брехали дивлячись в очі керівників інших держав.
Виклик, який прийняла на себе Україна – лягає важким тягарем на наші плечі. Але ми маємо його нести і донести до нашої перемоги. Ми маємо розуміти всі складнощі часу, бути сильними, мудрими і доброзичливими.
У більшості українців постали питання, на які б держава повинна була б дати відповіді, але не дає. Тому ми самі маємо дати відповіді на ці питання і впоратися з викликами, які випливають з відповідей.
В будь-якій війні головною складовою перемоги є віра в справедливість своїх дій. Тому ми маємо бути стовідсотково впевнені, що наша боротьба – це боротьба за правду, справедливість, людяність, за своє майбутнє. І головне, щоб всі українці розуміли не тільки яке майбутнє ми виборюємо для себе і дітей, а й те, яке майбутнє ми своєю боротьбою не допустили. Те майбутнє, яке Росія для нас бажала, дуже чітко простежується в тезах її керівництва, а відрізок часу, в якому ці тези були сказані, це той час, коли майбутнє для нас було задумане. Згадаємо декілька ідей, які чільниками Росії були вкинуті і розкручені в інформаційному просторі.
Ідея «русского мира» – це сукупність політичних, економічних, інформаційних, релігійних проектів, призначених для обґрунтування ідеї «первородства русских» і бажання об’єднання на території «русского мира» країн Радянського Союзу, але, як показують останні події, і не тільки цих країн.
Такі конструкції повинні ґрунтуватися на виправдані знищення тих, хто цьому чинить спротив. А за великим рахунком спротив цієї ідеї чинила тільки Україна. Тому Росії було конче потрібно нас зламати.
Якби Янукович був при владі, то поглинання України в «русский мир» було б мирним і абсолютно легітимним для Західних країн. Активи, земля, надра, води були б тихенько скуплені і … і все.
Одночасно з побудовою «русского мира» йшла компанія по знищенню у свідомості як росіян так і українців найменших острівків можливого спротиву. Були запущені тези:
- Україна – це не країна, а штучна територія. Україна ніколи не мала державності, а тому її поглинання – це просто установлення історичної справедливості.
- Київська Русь – це не надбання України – це перший етап створення «русского мира», вибачайте Росії.
За приватизацію Київської Русі Москва почала боротися ще з часів Івана Грозного. Потім період Петра І з його указом про збір раритетних рукописів, потім Катерина ІІ зі своєю комісією про перепис історії, потім …
І, як я розумію, останню крапку поставила пожежа в московській бібліотеці, де були накопичені оригінали документів зібрані за віки. Знищення цих документів унеможливлює встановлення багатьох історичних істин.
- Української мови немає, а є тільки скалічена польським і австрійським діалектом «старорусский язык». До речі, я свідомо оминаю термін «руський», а пишу замість нього «русский». Тому, що це не переклад, а зовсім різні поняття.
До всього цього додамо ідеї Путіна, що Росія перемогла би у Другій світовій війні і без України, про інформаційну істерію, про жидо-бандерівських правосеків в Україні і ми маємо картину, при якій Росія просто зобов’язана звільнити святу Русь.
Таким чином, дуже вірогідний сценарій нашого розвитку був би таким. Десь ближче до 2018 року, якраз напередодні нової коронації Путіна, світ би побачив, що Україна – це Росія. Російська земля, промисловість, надра, води, історія, православ’я. І на цій землі дуже несправедливо знаходяться якісь укри, які прийшли звідкілясь після навали Батия (скоріш за все, з Карпат) і зайняли чужу домівку. І Росія просто вимушена очистити ці споконвічні території «Русского мира» від «неблагодарных людей», які кормилися за рахунок Росії, споживали задарма російський газ, та ще виказують неповагу до старшого брата.
Ну як, подобається таке майбутнє для України??? …
Тому я пишаюсь українцями, які не дали Росії шансу це зробити.
Тому ми маємо бути оптимістами, бо нам допомагає Господь.
Тому ми будемо терплячими, виваженими, міцними, нетерпимими до зла, брехні, корупції.
Ми ставимо Совість вище економіки, бо це щаблі до Бога.
Ми нікому не хочемо зла, але й не дамо зло нав’язати собі.
Ми українці на своїй землі, зі своєю історією, розмовляємо на своїй мові.
