Хаос замість консервації влади

Вкотрий раз переконуюся в демократичності та плюралізмі нової української влади.

Замість консервації влади в східних областях через федералізацію та намагання виторгувати сферу політичного впливу та бізнесові преференції для Рината Ахметова Партія регіонів отримала хаос, вакуум влади на Донбасі та нових противників із зовсім відмінними цілями, а перед КПУ замаячив безславний кінець безславного існування цієї партії.

Вкотрий раз переконуюся в демократичності та плюралізмі нової української влади. Політичні сили, на яких лежить відповідальність за людські жертви на Майдані, які майже неприховано ведуть підривну антидержавну діяльність в інтересах держави-агресора, досі мають можливість виступати з парламентської трибуни, отримувати кошти з бюджету за свою «роботу» у вигляді зарплатні та інших виплат тощо.

Істерика Петра Симоненка в стінах Верховної Ради 13 травня була викликана не інакше як реальною загрозою заборони діяльності його партії, яка зараз відкрито ретранслює інтереси Кремля в українському парламенті. Рада дозволила виконуючому обов’язки Генерального прокурора України вносити подання щодо позбавлення депутатської недоторканості, що раніше не було можливим. Звичайно ж, така загроза нависла і над комуністами.

Знову ж таки, Олександр Турчинов перервав виступ Симоненка лише після того, як той почав називати деяких людей «конченими», «дебілами» і далі по тексту. В тому, що в лідера КПУ «нема ні совісті, ні честі» в.о. Президента безумовно правий. Що ще можна сказати про політика, який здійснює відверту антиукраїнську діяльність і банально бреше, повторюючи всю ту маячню, яку продукує російська агітпроп машина?

Разом з тим комуністи, як і «регіонали» не поспішають відповідати на питання, звідки в «мирних ополченців» автоматична зброя, гранатомети та переносі зенітні установки. Не дають вони і відповідь на питання, чому самооборону Майдану з битами і щитами вони називали терористами, а озброєних до зубів диверсантів та місцеву гопоту, які катують людей, розрізають їм животи і топлять в річках, розстрілюють цілі сім’ї з маленькими дітьми, вони називають «мирними ополченцями».

Істерику на трибуні влаштував і Микола Левченко, який схоже вже втрачає надію на те, що його публічні заяви можуть якось вплинути на владу для того щоб вона таки пішла на торг з його господарем Ринатом Ахметовим. Не діють ні мантри про «хунту», ні вимоги припинити відповідати вогнем на вогонь.

Турчинов заявив про можливість заборони діяльності КПУ. Буде зроблено це чи ні, поки не ясно, проте, очевидно, що кращого моменту для цього, ніж зараз вже може не бути.

Незрозуміла, до речі, позиція Порошенка з цього питання. Нагадаю, що на питання про заборону КПУ, він відмахнувся, мовляв, нехай їх люструє український народ, не проголосувавши на виборах. Позиція зрозуміла, він як кандидат в президенти не хоче нікого дратувати і втрачати голоси. Проте, не слід забувати, що це не просто фракція в парламенті, а й розгалужена партійна структура, яка зараз працює на державу-агресора, це і сотні депутатів місцевих рад, які в критичний момент можуть зіграти в інтересах Кремля.

В скрутному становищі опинилася Партія регіонів. Загалом підтверджуються припущення деяких експертів та журналістів про те, що вона вступила в період не стільки боротьби за владу, скільки боротьби за виживання.

З київського цуґцванґу партія, яку ще кілька місяців тому вважали всесильною, здійснила стрибок до цуґцванґу всезагального. Тобто, зараз будь-який хід погіршує позиції ПР. Після втрати влади та жахливої дискредитації вона втратила контроль не лише над Україною, а й втрачає його над своїм базовим регіоном. У місцевих не може не виникати питань чому їх ревні захисники не можуть забезпечити елементарний порядок в містах, припинити кровопролиття. Можна скільки завгодно кивати на «хунту», Брюссель і Вашингтон, але люди не можуть не бачити очевидного – їх захисники не поспішають їм допомагати, проте активно вирішують власні проблеми. Особливо демонстративно це відбувається на місцях.

По-суті, роль цієї партії сьогодні зводиться до того, щоб відстоювати інтереси Рината Ахметова, шантажувати Київ, намагаючись схилити його до торгів за політичний вплив та преференції для бізнесу. Що правда, всі ці намагання виявляються недолугими та тягнуть за собою цілий шлейф конфузів. Мова йде і про «референдум» 11 травня, точніше пародію навіть на кримський «окупендум», з-за спини якого дуже вже сильно визирали вуха «хазяїна Донбасу», і про спроби тиску через фракцію в парламенті шляхом ретрансляції страшилок з російського ТБ.

Поки що замість консервації влади в регіоні Ахметов отримав хаос і тепер його планам загрожує не тільки антитерористична операція, якою б вона не була, але й терористи, які вже вийшли на шлях конфронтації з ним. Буквально за дві доби ситуація з планами олігарха дуже сильно прояснилася.

Щодо регіону, то тут і справді вже 1917 рік і в протистоянні можна виділити вже кілька сторін, а не просто Київ і Москву.

«Почути Донбас». «Поважати Донбас». За цими гаслами приховується банальна боротьба за гроші й владу. Ті, хто закликає чути Донбас сам його чути не хоче. Чути його влада має не через брехливих і фальшивих ретрансляторів з Партії регіонів та різного штибу антидержавних сил. Це Київ може шантажувати Донбас від’єднанням, а не навпаки. Проте, він же цього не робить.

В сухому залишку, маємо констатувати, що Донбас перетворився на поле бою, яке вкрай необхідно локалізувати. Надалі мусимо подолати інформаційний вакуум. В сьогоднішніх умовах це вкрай важливо, адже інформаційний фронт став чи не основним в цій війні. Програючи на ньому, ми ризикуємо програти в цілому. Битва з агресором має бути ще й битвою за серця жителів регіону, який незалежно від її результатів дуже довго доведеться виводити з цієї кризи.