Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц).
Отже, ймовірний сплив позовної давності не є перешкодою для звернення до суду, відкриття провадження і розгляду справи судом.
Відмовити у позові внаслідок спливу позовної давності суд може лише за умов:
а) заявлення про це стороною у спорі;
б) встановлення судом матеріально-правових підстав для задоволення позовної вимоги;
в) відсутності поважних причин пропуску позовної, наведених позивачем.
Тобто, у разі застосування наслідків спливу позовної давності у судовому рішенні мають бути встановлені обставини порушення прав позивача.
Тривалість позовної давності та початок її перебігу
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18) для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Зміст статті 261 ЦК України, якою регулюється початок перебігу позовної давності, вказує на те, що правильність обчислення цього строку пов’язується як із суб’єктивним критерієм, тобто коли про порушене право довідалася або могла довідатися особа (позивач), так і з об’єктивним – можливістю особи (позивача) знати про ці обставини.
Презумпція обізнаності особи про порушення її прав може бути спростована відповідними доказами.
Законодавство не містить винятків із загального правила щодо початку перебігу позовної давності.
Так, в основу конструкції частини першої статті 261 ЦК України покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено, тобто носія права, а не іншої особи, у тому числі якій за законом надано повноваження із захисту цього права.
Отже, в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Особливості перебігу позовної давності та поважні причини пропуску позовної давності
Строк позовної давності може:
- Перериватися (строк починає перебіг заново);
- Зупинятися (після закінчення дії обставин строк продовжується з моменту, на якому він був зупинений);
- Продовжуватися (строк закінчується із закінченням існування обставин);
Після закінчення (спливу) позовної давності суд може визнати причини її пропуску поважними і захистити порушене право.
Поновлюватися позовна давність не може.
Закон не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності. У кожному випадку це питання вирішується судом з урахуванням обставин, зокрема, добросовісності поведінки сторін та наявних доказів.
Переривання строку позовної давності
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 2 ст. 264 ЦК України).
Перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (постанова Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №916/521/18).
За змістом частин першої та третьої статті 264 ЦК України переривання перебігу строку позовної давності є можливим лише у разі початку перебігу цього строку та виключно в його межах, а не до його початку чи після спливу позовної давності, оскільки при дослідженні обставин, пов'язаних з вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може відбутися лише в межах строку давності постанова Верховного Суду від 27.06.2018 по справі №914/2026/17).
Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3 ст. 264 ЦК України).
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 4 ст. 264 ЦК України).
Зупинення перебігу позовної давності
Відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення таких обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин (ч. 2 ст. 263 ЦК України).
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 3 ст. 263 ЦК України).
Проаналізована судова практика свідчить, що термін «надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила)» тлумачиться судами як класичний форс-мажор (подія) і не підлягає широкому тлумаченню. Зокрема, суди відмовляють у віднесенні до таких підстав зупинення позовної давності існування пов’язаних судових процесів чи прийнятих у них рішень.
Продовження позовної давності
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (набрав чинності 02.04.2020) внесені доповнення до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення", а саме доповнено п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦКУ такого змісту:
"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Наразі діє ПКМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з останніми змінами від 28.07.2021), відповідно до п. 1 якої:
«Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та від 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.»
Суди не визнають наявність спливу позовної давності у випадку, якщо закінчення строку для звернення до суду припадає на строк дії карантину (наприклад, постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 923/1804/14 (923/707/20)).
Отже, наразі можна стверджувати, що якщо закінчення строку позовної давності припадає на період після 02.04.2020, то він продовжується до кінця дії карантину (наразі, до 31.08.2021).
Поважні причини пропуску позовної давності
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п'ята статті 267 Цивільного кодексу України). Тобто, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності), або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).
Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:
- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин;
- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв'язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16).
Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, вирішення цього питання покладається безпосередньо на юрисдикційний орган – суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.
