Позов до Президента України – необхідна умова призначення суддею?

З початку року до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовами до Президента України звернулось уже 35 кандидатів на посади суддів з 13 областей.

Закріплені Конституцією України повноваження Президента України призначати на посаду судді реалізуються через заплутаний лабіринт з нормативних та фактичних шляхів.

Судовою реформою з 2016 року впроваджено порядок добору на посаду судді за участі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя. Останній етап – видання указу Президента України про призначення на посаду судді у разі внесення Вищою радою правосуддя (далі – ВРП) відповідного подання. Призначення на посаду судді має здійснюватися без перевірки додержання встановлених законом  вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

П'ятий президент України Порошенко П.О. констатував, що виконує абсолютно церемоніальну функцію, підписуючи указ про призначення судді, а внаслідок судової реформи суттєво знижено вплив президента на судову гілку влади.

Незважаючи на всі здобутки реформи, станом на 31.08.2020 р. суддівський штат в Україні вакантний майже на третину (2140 з 6749) не через відсутність бажаючих.

Звичайно, наявна конструктивна критика органів суддівського врядування щодо їх діяльності на стадіях добору на посаду судді. Не заперечуючи існування й інших проблем, сконцентруємось на тернях фінального етапу – призначення на посаду судді Президентом України.

Безпідставне зволікання

Ще з 2010 року закон зобов’язує президента видати указ про призначення на посаду судді протягом 30 днів з отримання подання Вищої ради правосуддя (а раніше – Вищої ради юстиції). Підстави для відмови при цьому не передбачені.

Протягом серпня президент призначив 90 суддів. На жаль, проблему це не вирішує – очікування призначення породжує зневіру у правосудді. За інформацією Вищої ради правосуддя (№ 34179/0/9-20 від 18.09.2020 р.) лише за період з 01 січня по 01 вересня 2020 року ВРП внесла Президентові України подання про призначення 443 кандидатів на посади суддів місцевих судів.

З початку року до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовами до Президента України звернулось уже 35 кандидатів на посади суддів з 13 областей. Їх вимоги зводяться до наступних:

- визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо не видання указу про призначення на посаду судді та

- зобов’язання Президента України видати відповідний указ.

Принаймні 7 суддів вже призначено на посади до вирішення справ по суті. Можемо спрогнозувати, що їх кількість збільшиться, оскільки чимало позовів подано нещодавно.

Деякі з позивачів були рекомендовані Вищою радою юстиції, подання якої Президент мав розглянути до 30.09.2016 р. (і не розглянув).

За весь час роботи Верховного Суду жоден позивач не спромігся зобов’язати Президента видати указ про призначення на посаду судді. І лише один раз було укладено мирову угоду, за якою Президент Порошенко П.О. визнав свою бездіяльність, що полягала у не виданні указу про призначення на посаду понад 7 місяців.

Так, позивач суддя Октябрського районного суду міста Полтави Лариса Гольник, не зважаючи на призначення на посаду, добивалася визнати протиправною бездіяльність Президента та стягнути матеріальну шкоду. Заява про примирення передбачає відмову від стягнення матеріальної шкоди та затверджена до розгляду справи по суті (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82406268).

То як бути?

Складається враження, що церемонія підписання указу президентом не перший рік мутує у церемонію судових спорів з президентом. Після проходження 14-ти стадій на шляху до призначення кандидати на посади суддів залишаються перед вибором – подавати позов чи чекати з моря погоди. Як свідчить практика, позов – це інструмент, що може пришвидшити строки такого призначення. Та відсоток сміливців, які втомилися чекати, невисокий. А тому відкритим залишається питання, чи змінить ситуацію збільшення кількості спорів.

Не випадково Конфуцій розглядав церемонії як мірило в управлінні державою.