Учені розробили спеціальну програму реставрації та збереження давніх храмів.
В Україні на сьогодні збереглося близько 2,5 тисяч дерев’яних церков. Це унікальні пам’ятки національної архітектури, переважна більшість яких не має аналогів у світі. Вісім з них номіновані на включення до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Чимало храмів потребує ремонту або реставрації. Деякі перебувають у катастрофічному стані. Проте держава не поспішає виділяти на них кошти.
З кожним днем автентичних пам’яток в Україні стає дедалі менше. Їх знищують пожежі, паразити, «реставрації» із застосуванням пластику та інших новітніх матеріалів. Спостерігаються непоодинокі випадки навмисного спотворення старовинних українських храмів. Так у церквах, які належать Українській православній церкві Московського патріархату, замінюють куполи та інші деталі архітектури з метою наближення їхнього зовнішнього вигляду до російського взірця.
Дослідники української культури вкрай стурбовані таким становищем. У пошуках шляхів вирішення проблеми НСКУ провела дві науково-краєзнавчі експедиції з метою визначення стану старовинних дерев’яних храмів – на Львівщину та Дніпропетровщину.
На основі цих досліджень науковці розробили Національну програму зі збереження та охорони сакральних пам’яток України. Вона включає завершення інвентаризації дерев’яних церков в Україні та на етнічних українських землях зі складанням уніфікованого індивідуального пам’яткоохоронного документа; проведення ремонтно-реставраційних та консерваційних робіт щодо храмів, їх стінопису, та ікон виключно із залученням фахівців-мистецтвознавців; здійснення сигнально-охоронних та протипожежних заходів; надання державної підтримки розробці номінаційного досьє для спільного подання Польщі та України унікальних дерев’яних церков Карпатського регіону України до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
На думку провідного співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Дмитра Степовика, ми не можемо зовсім зупинити процес руйнування дерев’яних храмів. Тому, окрім заходів, спрямованих на їх збереження, треба взятися за їх документальну фіксацію. Якщо ми матимемо науково зафіксований точний образ пам’яток, вони житимуть навіть після свого фізичного знищення. Прикладом такої фіксації можна вважати працю Стефана Таранущенка «Дерев’янацерковна архітектура Лівобережної України 20 – 30-х років».
На жаль, серед номінованих до Списку ЮНЕСКО пам’яток немає жодної церкви Східної України. Це попри те, що в східних регіонах також є чимало старовинних дерев’яних храмів, яким загрожує знищення. Однією з таких пам’яток є Свято-Троїцький собор у Новомосковську Дніпропетровської області, за збереження якого свого часу боровся Олесь Гончар.
Підтримуючи курс на євроінтеграцію, влада України має більше дбати про свої національні святині. Адже ознака цивілізованої держави – повага до історичної спадщини свого народу, піднесення її слави на світовому рівні.
