Наразі відбувається "аборт" Міненерговугіллям классу суб'єктів, яких ми тільки-но почали спостерігати. Чи це правильно з етичної точки зору - читач має вирішити сам.
Минулого тижня декілька ЗМІ (на Радіо Свобода, на мою думку, це оформлено найбільш фаховим чином) оприлюднило інфопривід, що надійшов з фб Андрія Геруса (дивовижно, що пост на фейсбуці журналісти часто наводять практично без змін і видають це за новину, а не за opinion piece). У пості була інформація про лист Міненерговугілля до Кабміну, знову ж таки з звичним для пана Геруса елементом атаки на ДТЕК, але мова наразі не про це.
Намагаюся пояснити, чому формально позиція Міненерговугілля правильна, але пропускає більш широкий контекст. І чому у «сухому залишку» така позиція може бути виграшною для України, а не тільки для ДТЕК, хоч і аргументація такого підходу «кульгає».
Основний елемент листа – це те, що на погляд Міненерговугілля, споживач електроенергії має забезпечувати власний попит, а не перепродавати електроенергію умовно низької якості і високої вартості іншим споживачам, і нібито це узгоджено із «світовими практиками».
Формально, це правильно. Така характеристика міститься просто у визначенні споживача. І це дійсно узгоджено із світовими практиками, але практики щодо таких суб’єктів діаметрально різні, як взагалі-то, і моделі енергоринку, усе здебільшого виходить з політичної кон’юнктури або географічної специфіки.
Але є одне «але».
Навіть ДТЕК, який часто атакує пан Герус, визнає те, що на енергоринку існують так звані «просьюмери» (словникова хімера, що виникла із складання англійських слів для виробника і споживача – producer та consumer).
Хто такі «просьюмери»?
Звісно, концепція особи, що продає залишки продукції, яку також і споживає, і виробляє – не нова, фермери, наприклад, займалися цим з моменту виникнення бартерних відносин. Термін набув популярності у 21 сторіччі через різке розширення кола відносин, де така форма суб'єкта може існувати. Це стосується не тільки енергетичного сектору із сонячними панелями чи власними вітряками, але навіть медіа,політичних відносинин тощо.
Б) Промислового просьюмера – тобто юридичну особу чи ФОПа, що розміщує на земельній ділянці, у тому числі на будівлі, пристрій, що генерує енергію для забезпечення власного попиту і передпродажу надлишків, і це не є основним видом діяльності такої особи.
Проблеми відновлювальної енергетики у просьюмерів у цілому такі ж, як і у постачальників більших масштабів. Потрібне «балансування» мережі через нестабільний «видобуток кіловатів» через те, що енергію складно зберігати. Це частково пояснює популярність «зеленого тарифу» в азійських країнах, де часто регіональні чи місцеві мережі ізольовані, тому – менше втрат енергії при передачі до споживача, і можна краще враховувати попит.
Інша проблема – в окупності установлення сонячних панелей чи вітряків, не у всіх країнах це вигідно, наприклад, із країн Східної Європи тільки хіба що в Україні привабливий зелений тариф, да і то побутові просьюмери говорять що до запропонованих у листі обмежень вони отримують повернення інвестицій через 5-7 років.
Я вважаю, що мотивація Міненерговугілля виходить не з «лобіювання» інтересів ДТЕК, а, скоріше, з того, що на ринку з’явилось багато и може з’явитися ще більше суб’єктів, для запровадження державної політики до яких у міністерстві просто не готові, бо такі суб’єкти потребують унікального гібридного регулювання – і як споживачі, і як постачальники. До того ж треба додати і нинішній «головний біль» Укренерго: досі не впроваджений Датахаб - не зовсім зрозуміло, як такі постачальники впишуться у модель довгострокових двосторонніх угод (на жаль, не знайшов інформації щодо участі просьюмерів на данському енергоринку, а модель Датахабу здирається саме з нього).
Якщо давати оцінку діям Міненерговугілля, то наразі відбувається "аборт" классу суб'єктів, яких ми тільки-но почали спостерігати. Чи це правильно з етичної точки зору - читач має вирішити сам.
Тому можна сказати, що а) треба вимагати законодавчого урегулювання статусу просьюмерів в українській енергетиці, б) треба дивитись на ризики зеленої енергетики у впровадженні такого регулювання.
