Стандарт підвищеного доказування у справах про неплатоспроможність: практичні аспекти

Як відомо, стандарт доказування являє собою рівень вірогідності існування певної обставини, при досягненні якого така обставина буде вважатися доведеною.

Як відомо, стандарт доказування являє собою рівень вірогідності існування певної обставини, при досягненні якого така обставина буде вважатися доведеною.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18 зробив висновок, що стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

З введенням у дію нової редакції ГПК України (з 17 жовтня 2019 року), поняття «достатність доказів» замінено на відносно новий стандарт доказування — вірогідність доказів. Вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, важливо не тільки надати достатню кількість доказів для підтвердження певної обставини, а й переконати суд у тому, що саме ці докази є більш вагомими, ніж докази протилежної сторони.

Водночас, у справах про неплатоспроможність фізичних осіб існує власна специфіка доказування обґрунтованості грошових вимог кредитора-фізичної особи до боржника, якщо такі вимоги виникли на підставі боргової розписки. Ця специфіка полягає у застосуванні судом стандарту підвищеного доказування.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Належним чином складена боргова розписка є підтвердженням факту укладення договору позики. Однак, поняття боргової розписки є вужчим, ніж поняття договору позики, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 177/1659/17.

У постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 910/14923/20 (п. 47) Верховний Суд прийшов до висновку, що в суду є обовʼязок перевірити обґрунтованість та розмір вимог кредиторів незалежно від наявності заперечень або повного визнання боржником чи арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги. Відтак, визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості. Це важливо, оскільки процедура неплатоспроможності фізичної особи спрямована на задоволення вимог усіх кредиторів боржника. Тому, суд повинен перевірити обґрунтованість усіх вимог кредиторів, незалежно від того, чи визнає їх боржник, чи арбітражний керуючий.

Специфіка доказування обґрунтованості грошових вимог кредитора-фізичної особи до боржника-фізичної особи, якщо такі вимоги виникли на підставі боргової розписки, пов'язана з тим, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні юридичні наслідки, що можуть мати вплив на права інших кредиторів цього ж боржника у процедурі неплатоспроможності. Наприклад, якщо кредитор, який пред'явив вимогу на підставі боргової розписки, буде визнаний таким, що має право на участь у зборах кредиторів, він зможе голосувати за рішення, які приймаються на таких зборах. А це може вплинути на те, як будуть розподілені активи боржника між усіма кредиторами.

Необхідність у впровадженні підвищених стандартів доказування у такій категорії справ виникла через ризики недобросовісної поведінки кредитора та боржника щодо створення фіктивної (штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою. Наприклад, задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси, що, у кінцевому результаті впливатиме на обсяг задоволених вимог як цього кредитора, так і інших кредиторів.

Відтак, враховуючи зазначені мотиви Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 902/221/22 зроблено правовий висновок: “Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов’язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора”.

Таким чином, застосування підвищеного стандарту доказування Верховний Суд пов'язує з наявністю заперечень інших учасників справи про неплатоспроможність щодо обґрунтованості вимог конкретного кредитора. Тобто, такий стандарт не застосовується автоматично до будь-яких вимог за борговими розписками.

У справі № 902/221/22 у постанові від 01 березня 2023 Верховний Суд переглядав рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо розгляду вимог кредитора-фізичної особи у розмірі 5 000 000,00 грн. на підставі боргової розписки. В даній справі судами попередніх інстанцій було встановлено, що за останні 10 років сукупний розмір доходу такого кредитора становив 788 489,00 грн. З огляду на вказані факти, Верховний Суд зазначив, що у разі виникнення вмотивованих сумнівів інших кредиторів у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора необхідним є документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику або подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобовʼязальних правовідносин за відповідним договором позики.

Отже, господарський суд, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов’язань на підставі доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність кредитора щодо надання відповідної позики боржнику.

Так на практиці і виглядає стандарт підвищеного доказування у справах про неплатоспроможність.

Відтак, запроваджений судовою практикою підвищений стандарт доказування у справах про неплатоспроможність, у випадку ненадання необхідних документів на обґрунтування грошових вимог, призводить до прийняття судом рішення про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

Єдиним можливим варіантом для кредитора уникнути необхідності подання суду додаткових доказів на підтвердження заборгованості за борговою розпискою та/або на підтвердження джерел походження коштів, є наявність судового рішення у справі позовного провадження, яке набрало законної сили.

Таким рішенням має бути стягнуто з боржника на користь кредитора відповідну суму заборгованості за борговою розпискою. Принципово важливим є те, що чинне законодавство не передбачає права суду, який розглядає у попередньому засіданні справу про банкрутство зупиняти провадження до вирішення іншої справи позовного провадження, у якій досліджуються факти, які можуть надалі гіпотетично бути звільненим від доказування у справі про банкрутство на стадії попереднього засідання.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 905/1965/19 (п. 126).

Іншими словами, коли таке рішення відсутнє, господарський суд досліджує всі надані кредитором докази на підтвердження вимог до боржника за правилами доказування, що встановлені ГПК України та судовою практикою.

Таким чином, у справах про неплатоспроможність фізичних осіб кредитори-фізичні особи, які заявляють грошові вимоги на підставі боргових розписок, мають довести наявність заборгованості та її розмір відповідно до підвищеного стандарту доказування, встановленого судовою практикою. Цей стандарт передбачає, що кредитор повинен надати суду достатні докази, які підтверджують реальність (дійсність) зобов’язання, зокрема: документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих кредитором у позику боржнику або інші додаткові докази, які підтверджують наявність між кредитором і боржником зобов’язальних правовідносин за відповідним договором позики (крім боргової розписки).

У разі ж відсутності таких доказів, суд відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.