КМДА готова подарувати Києво-Печерську лавру

Вперше за багаторічні спроби регіоналів у ВРУ надати можливість релігійним громадам приватизовувати культові споруди, які є місцевими та національними пам’ятками культури, згадане питання було підтримане київською владою.

Вперше забагаторічні спроби регіоналів у ВРУ надати можливість релігійним громадам приватизовуватикультові споруди, які є місцевими та національними пам’ятками культури, згаданепитання було підтримане київською владою.

КМДА підтрималапроект Закону України № 2993 «Про внесення змін до деяких законів України щодостворення умов для повернення культових споруд релігійним громадам», мотивуючи цетим, що він є «актуальним і своєчасним».

Ніколи київська владане насмілювалася погодити це питання, хоча спроб з боку ПР було чимало. Вочевидь,у структурі влади відбулися суттєві зміни. Я маю на руках погодження законопроектузаступником голови КМДА В. Коржом, який, вочевидь, не міг дати такогопогодження без відповідної резолюції згори. Хоча в даному випадку висновки КМДА,як підрозділу Кабміну, а не як підрозділу місцевого самоврядування, як на мене,не мають ніякого значення. Адже йдеться про те, що одна зі структур Кабмінупідтримала законопроект в інтересах самого Кабміну.

Цим законопроектомбудуть забрані права місцевих влад щодо надання згоди на передачу релігійнимгромадам культових споруд місцевого та національного значення. Законопроектомдоповнюється ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійніорганізації», відповідно до якої тепер рішення щодо передачі культових спорудрелігійним громадам прийматимуться не лише місцевими владами, але й Кабміном,який, безумовно, в цій справі матиме пріоритет.

Тепер ніхто непитатиме у місцевої громади чи хоче вона передати той чи інший релігійний об’єкт,що знаходиться на їхній території, релігійній громаді, чи ні, його долювирішуватиме Кабмін. Тому, я переконаний, для того, щоб серйозно розглядати цейзаконопроект, його погодження треба питати не в адміністрацій, а у місцевих рад,місцевих громад.

Мене такожнепокоїть інший аспект цього питання – спроможність релігійних громад доглядатиза пам’ятками після передачі їх у власність релігійним громадам. Релігійнігромади навмисно чи ненавмисно перебудовуватимуть церкви та інші релігійні об’єкти-пам’ятки.Зараз у влади є хоч якась можливість контролювати ці процеси.

Навіть ті дерев’яніцеркви, що нещодавно стали об’єктами культурної спадщини, які охороняє ЮНЕСКО,вимагають серйозної поновлювальної роботи у зв’язку із тим, що релігійнігромади на свій розсуд змінили їх, позбавивши елементів автентичності. Повернутиавтентичність можна лише завдяки державі, яка по Закону не має ніякого впливуна об’єкт, якщо він є приватним чи належить певній громаді.

Також вартонагадати, що перший в Російській імперії закон про охорону культурної спадщини виникчерез те, що «реставратори» Києво-Печерської лаври в середині 19 ст. провелитакі роботи, що це викликало обурення і у істориків, і у митців, і в інтелігенціїтощо. Як результат, цар суттєво обмежив права релігійників в питанняхреставрації та реконструкції історичних релігійних споруд.

На жаль, те щорозуміла злочинна Російська імперія, схоже, не доступно нинішній провладнійкоаліції та її ляльководам.