Питання містобудування Києва, особливо в розрізі нашого прагнення до перетворення Києва на глобальне місто потребує широкого обговорення та фундаментального опрацювання.
Питання містобудування Києва, особливо в розрізі нашого прагнення до перетворення Києва на глобальне місто потребує настільки широкого обговорення та фундаментального опрацювання, що розпочати весь цей масив роботи можна хіба що з викладення деяких міркувань з цього приводу, в моєму випадку – міркувань, що стосуються фінансового аспекту цього процесу.
Почнімо з того, що ми є соціальною державою, про що мабуть ніякі інші конституції так прямо не зазначають. З цього витікає, що в центрі уваги нашого законодавства – людина. А точніше пов’язані з цим питання її життя, безпеки, соціальної інфраструктури, забезпечення житлом та зайнятості. Будівництво могло б бути для всіх цих показників єднальною ланкою.
Нажаль, в Києві немає самоврядування в його європейському сенсі. Так, у Франції найголовнішим завданням будь-якого мера є питання зайнятості населення. В нас цього не розуміють.
Вже майже 10 років в нас обсяг податку на доходи населення більший за обсяг доходу податку на прибуток. Таким чином, основними інвесторами будівництва житла в нас є пересічні громадяни – чи у формі прямих вкладень та інвестицій, чи за рахунок податків, коли мова йде про нечисельні випадки будівництва за рахунок бюджету. У структурі доходів бюджету непрямі податки формують дуже велику частину – ПДВ, акциз та інші.
Це ілюструє тезу, чому вирішення питань зайнятості населення для місцевої влади – надзвичайно важливо. По-перше – це щастя та саморозвиток людини. По-друге, вирішуючи ці питання ми створюємо джерело доходів відповідних бюджетів, а отже – джерело розвитку соціальної інфраструктури.
Я почула від архітекторів тезу про те, що Київ- це окуповане місто. Я б це сформулювала інакше. Київ – це орендоване бізнесом місто. Який не хоче платити орендну плату. Якого не обходить екологія, умови життя киян. Можна згадати про автобус, який годину кружляє коло Шулявського мосту. А це питання досить просто вирішується.
Київ взагалі має стати локомотивом, лідером з усіх програм, особливо тих, що стосуються будівництва житла.
Проте, маємо деякі проблеми.
1) В нас практично жодні програми не виконуються й не працюють так, як треба. Вони просто приймаються та якось робляться.
2) В нас засадниче поняття бюджету, прийняло його початкове значення – «мішок з грошима». Це такий собі інвестиційний фонд всіх владних структур. Або, «пожарна частина». Вирішуємо питання які навалюються, якість відкладаємо. Тобто він не виконує ніяких стратегічних функцій.
3) Приниження, інколи, як мені здається штучне, ролі будівництва – як стосовно кількості працюючих, так й структури інвестицій, що спрямовуються у будівництво. Згідно офіційних даних, з 16,2 млн зайнятого населення у будівництві зайнято близько 644 тис. З 9 млн найманих працівників у будівництві – 236 тис. Це дуже мало у порівнянні з торгівлею наприклад.
Це ж стосується й кількості збудованого житла. У 2017 році в Києві у розрахунку на 1000 осіб було введено 600 кв.м. А загалом по Україні – близько 200.
Чому в нас таке становище?
1) В нас податки не сплачуються я безпосередньо в місцевий бюджет. З 2010 року часто бюджети власних доходів місцевих бюджетів в нас менші за обсяги дотацій з держбюджету.
2) Бо в нас податок на доходи фізичних осіб підлягає перерозподілу. А у Франції – ні. Там він є чистим доходом місцевого бюджету й не входить у формулу для обчислення дотацій від держави.
Тож які висновки можна зробити з цих моїх попередніх роздумів щодо перспектив перетворення Києва у глобальне місто?
1) Зайнятість мешканців є першочерговим завданням для місцевої влади.
2) Будівництво житла само по собі створює зайнятість.
3) Будівництво створює нові форми зайнятості, тобто є драйвером зростання доходів населення в цілому.
4) Будівництво через створення соціальної інфраструктури та партнерство держави та бізнесу може бути джерелом соціального та фінансового розвитку Києва як глобального міста.
