У питанні ринку землі слід одразу відсікти маніпуляції і фейки, якими наповнили інформаційний простір «ідейні борці»
Ухвалення земельного закону – знакова подія для України. Це – одне з найбільш сильних, принципових і неоднозначних рішень за роки Незалежності. Воно, безсумнівно, вплине на політичний і економічний розвиток держави.
Одразу скажу, що голосував ЗА. Переконаний: вікно нових можливостей для країни – значно масштабніше за супутні ризики, які туди занесе протягом.
У питанні ринку землі слід одразу відсікти маніпуляції і фейки, якими наповнили інформаційний простір «ідейні борці». Фінальний варіант закону виключає імовірність скупки української землі міжнародними латифундистами і суттєво обмежує такі можливості для внутрішніх представників цього «сімейства». Не варто також переоцінювати можливості «анексії» територій після відкриття земельного обороту або погашення держборгів за рахунок українських чорноземів. Ряд ключових тез земельного закону дозволяють мені так стверджувати. Серед них наступні.
До 2024-го купувати землю зможуть тільки фізичні особи – громадяни України. З огляду на це, у нас достатньо часу для підготовки до наступного етапу реформи за участі юридичних осіб.
Сільськогосподарські землі державної і комунальної власності продаватися не будуть. Таким чином 11 млн гектарів залишаться у власності українського народу.
Перші два роки концентрація землі в одних руках обмежиться 100 гектарами. Цей часовий відрізок дозволить українській економіці гарантовано відновиться після пандемії і відпрацювати подальші етапи реформи.
Розрахунок за покупку ділянок буде здійснюватися у безготівковій формі. Ціна не може бути нижчою за нормативну грошову оцінку. Ця норма обмежує корупційні схеми і ризики продажів за безцінь.
Банки зможуть бути власниками земельних ділянок тільки в рамках стягнення застави. Тож вони не стануть помітними гравцями. Іноземці натомість отримають допуск до ринку тільки, отримавши згоду українського народу на загальнонаціональному референдумі. Інтуїція підказує, що найближчими роками це малоймовірно.
По суті, в Україні на першому етапі стартує «демоверсія» ринку землі, захищена від ключових ризиків. Але її інструментів вистачить, аби створити значні нові можливості для держави і громадян. І – наблизити нас до цивілізованої європейської економіки, із можливостями використати в конкурентній боротьбі нашу унікальну національну перевагу. Ринок землі, окрім того, сприятиме відродження на території сільських громад шкіл, ФАП, дитячих садків та іншої соціальної інфраструктури...
Серед знакових індикаторів реформи – посилення дрібних і середніх виробників. Адже певну перевагу закон передбачає саме для громадян, які володіють земельними ділянками або обробляють їх тривалий час. А це – усі власники паїв, які десятиліттями здавали свої ділянки в оренду, не маючи альтернативи. Тепер вони отримають варіативність у використанні свого стратегічного активу.
Не програють і досвідчені орендарі, які зможуть викупити землю із розстрочкою до 10 років за ціною нормативної грошової оцінки без земельних торгів.
Відкриття ринку землі при розумному супроводі забезпечить національному агросектору, а значить – і державі, канал доступу до інвестицій, нових технологій та інфраструктури. Приватна власність – єдиний реальний мотиватор для інвестора. І локального, і стратегічного. Можливість купити землю стане кроком до реалізації як масштабних інвестицій в області зрошення, логістики і транспорту, так – і щодо невеликих проектів з переробки або зберігання. Тобто – до всього, що підвищує нашу досить низьку сьогодні ринкову конкурентність.
Не секрет, що український агросектор – критично недофінансований на рівні регіональних конкурентів – Польщі, Словаччини, Угорщини... Тож ми задовольняємося переважно сировинними нішами на ринках Євросоюзу, країн Близького Сходу, колишнього СРСР і Африки. І – програємо конкурентну боротьбу в маржинальних секторах. Зрештою, країна втрачає доходи, галузь – робочі місця, а громади та громадяни – соціальний оптимізм.
Стратегічні інвестиції здатні якісно змінити ситуацію у країні. Відкриття ринку землі – колосальний стимул у розвитку індивідуальних і фермерських господарств. Саме вони мають стати основою зайнятості та розвитку на території сільських громад.
Не кожен фермер наважиться, не маючи закріпленої власності на землю, інвестувати кілька десятків тисяч доларів, приміром, у виробництво лохини чи крафтових сирів. Отримавши натомість таке право, він стане мобільнішим у прийнятті стратегічних для себе і громади бізнес-рішень. Особливо – зіставляючи прибутковість нових і традиційних бізнес-секторів. Наприклад, ціна на готову до експорту з України лохину – 4-8 тисяч євро за тонну. А кукурудзи – близько 150 євро.
Розглядаю старт ринку землі і як каталізатор трансформації українського суспільства. Убік від патерналізму, із властивими йому очікуваннями милостей від природи, політбюро чи доброго царя. Громадянам потрібні нові точки опори і альтернативні «роз'єми» до джерел життєвої енергії. Ними може стати ідея розвитку бізнесу на власній землі. Цей фактор, я вірю, прискорить формування в Україні середнього класу, з його ставкою на права, свободи та економічну незалежність.
... Мені в своєму житті доводилося приймати радикальні рішення в умовах, коли здавалося, що варто лишити все, як є. Але в довгостроковій перспективі ставка на зміни забезпечувала успіх. Знаю точно, рішення нічого не робити – неоптимальне. Зокрема, і в питанні відкриття ринку землі. Мораторій на продаж землі потрібно було скасувати. Аби прибрати цей камінь, що закриває державу від інвестицій і прогресу. І цим дати Україні нові можливості для зростання. Але головне згодом – правильно їх використовувати.
