Очільники українських міст стають глобальними політичними гравцями та відповідають за хід розвитку міст та цілих регіонів.
Вирізняльною рисою українського політикуму останніх років стала тенденція значного посилення впливу та присутності на політичній карті України мерів українських міст. Мер умовного Житомира, Львову, Хмельницького чи Івано-Франківська сьогодні – ключові гравці на державній політичній арені, діяльність та позиція яких щодо тих чи інших питань все частіше впливає на життя не лише окремих міст, але й цілих регіонів.
Причин цього явища є декілька, основною з яких можна сміливо назвати реформу децентралізації. В результаті передачі широкого функціоналу, повноважень та ресурсів на плечі українських мерів, вони стали важливими центрами політичного впливу та особами, з якими точно варто рахуватися центральній владі.
Ще однією важливою причиною значного посилення позицій градоначальників, безперечно, стала пандемія коронавірусу, що поклала на очільників міст серйозну відповідальність за епідеміологічну ситуацію у своїх регіонах.
Так, за період з 2015-го року і до сьогодні частина українських мерів, завдяки своїй наполегливості, спрямованості на позитивний результат та бажанню продемонструвати власну професійність та спроможність змогли серйозно трансформувати свої міста на краще, сприяти інвестиційній привабливості регіону, значно підвищити туристичний потік та врегулювати інфраструктурні проблеми. Інші ж – навіть за наявності усіх необхідних стартових можливостей, ресурсу та потенціали – в управлінні містами продовжили керуватися не запитами місцевих мешканців та здоровим глуздом, а власними інтересами та корисливими мотивами.
Цього тижня в Україні було презентовано фільм-розслідування про олігархів, український криміналітет та місцеві еліти авторства британського журналіста Тіма Вайта, в якому він розповідає про те, як на 8-му році війни з Росією окремі політики, бізнесмени та лідери місцевого самоврядування продовжують роз’їдати Україну зсередини системною корупцією, брудними підкилимними домовленостями та абсолютно недемократичним ручним управлінням стратегічно важливими регіонами країни. Примітно, що одним з головних фігурантів цього розслідування став саме мер одного з критично важливих для України міст – очільник Дніпра Борис Філатов.
Матеріал Тіма Вайта – хрестоматійний посібник того, як управляти українськими містами точно не треба. Створення місцевої «муніципальної варти» як інструмента посилення власного політичного впливу та утисків опонентів, співпраця з одіозними представниками проросійських сил в Україні, лідерів Антимайдану та кримінальних елементів – все це стало реальністю в українському місту мільйоннику, яке є одним з ключових в питанні протидії тому ж «рускому міру» та мало б всіляко мінімізувати вплив ворога України на внутрішню політичну кухню. Натомість, непрозоре управління та постійні чвари цьому точно не сприяють.
Ми часто запитуємо у влади, експертів та самих себе – де ж те омріяне життя в європейській державі з високими соціальними стандартами, передбачуваною перспективою інтеграції до Європейського та Євроатлантичного простору та дієвими державними інститутами. Проблема ж у тому, що доки ми не вирішимо вище перелічених проблем, цей шлях буде все більш терннистим та сповненим неподіванок.
