Що не так із законопроєктом №5655? Звуження авторських прав

Основна проблема, з якою зіштовхнулась реформа містобудування, – це незбалансованість обов’язків і прав сторін.

Як я вже писав раніше, містобудування в Україні – це суцільна проблема, причому для всіх сторін: громадян, держави, архітекторів, забудовників, інвесторів. Реформа однозначно потрібна. І в самому законопроєкті, що її запускає, є безліч корисних змін: наприклад, диджиталізація галузі – створення єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ).

Диджиталізація допоможе зробити процеси максимально прозорими. Коли відповідальність на папері не працює, на допомогу приходить електронна система – єдиний державний реєстр будівництва, де діє захищений цифровий підпис. І кожен чітко бачить, хто що підписує і за що відповідає. У разі будь-яких проблем можна буде легко зрозуміти, хто винен. І втекти від відповідальності вже не вийде.

Водночас законопроєкт містить чимало суперечливих положень, які варто доопрацювати. 

По-перше, він передбачає звуження авторського права архітектора. Чим це загрожує на практиці? Проєктування об’єкту поділяється на кілька стадій. Спочатку – стадія «Проєкт». Генпроєктувальник розробляє його за технічним завданням, узгодженим із замовником. Потім передає і ще раз узгоджує із замовником та компетентними органами. Також на цій стадії проводять експертизу, завіряють кошторис, ціну об’єкту. За результатами організовують тендери на генпідрядника. Коли казначейство перераховує кошти замовнику, якщо бюджетне замовлення, розпочинається стадія “Робоча документація”, за якою генпідрядник і будує об’єкт. 

У чинному законі передбачено, що автор стадії “Проєкт” має виняткове право на авторський нагляд і розроблення наступних стадій, що є цілком логічним. Хто придумав, той і втілює або бере участь, має авторський супровід і несе відповідальність.

Що ж пропонується у новому законопроєкті? Після передання проєктної документації стадії “Проєкт” замовнику (наприклад, директору державної установи) майнові права автора проєкту мають перейти до замовника, і він може вносити будь-які зміни без погодження з автором. Передання виконується після узгодження стадії “Проєкт”, проходження експертизи та кошторису. Після цього етапу замовник може змінити архітектора і будувати все, що захоче, прикриваючись «кишеньковими» проєктувальниками генпідрядної компанії.  

Як результат – до проєкту можуть вносити зміни, щоб зменшити фактичну вартість будівництва. Звісно, цей “залишок” неабияк цікавить замовника та чиновників, бо може сягати великої суми.  

Якщо ж авторський нагляд здійснює архітектор-автор проєкту, то він, власне, виконує функцію запобіжника від ситуацій, коли замовник здешевлює проєкт заради власної вигоди. Такий авторський нагляд не дуже вигідний замовнику і його «кишеньковій» генпідрядній компанії. До речі, генпідрядники, які цінують свою репутацію, часто не хочуть грати за такими правилами. Саме тому норму законопроєкту, що звужує права архітектора, потрібно переглянути. 

Ще один важливий аспект звуження авторських прав – фінансовий. Згідно з чинним законодавством, якщо архітектор переміг у тендері, розробив проєкт, пройшов із проєктною документацією експертизу та передав її замовнику для подальшого отримання дозволу на будівництво – він починає готуватися до розроблення робочих креслень. Для успішного функціонування та розвитку проєктної компанії (взагалі будь-якої компанії) вона мусить мати прогнозоване завантаження та фінансування на рік-два. Адже в компанії працюють десятки, а іноді сотні людей. Звісно, такі компанії дбають про власну репутацію, працюють у межах законів, намагаються зробити якісний продукт. Результат будівництва – це біографія авторського колективу. Але не всім така реальність підходить.

Якщо забудовник чи замовник зможе позбавити архітектора авторського права, він просто найматиме іншого, зручного проєктувальника, можливо, навіть інженера або підрядну організацію, яка здійснюватиме будівництво і «безкоштовно» розробить потрібне креслення. До проєкту додадуть «зручні» правки та коригування, від чого може постраждати якість і естетика. 

Але також ніхто не стверджує, що всі проєктні компанії все роблять ідеально. Під час своєї архітектурної практики я неодноразово стикався з неякісними проєктами та їхніми авторами. Було багато проблем з переданням авторських прав. Якщо не виходить знайти консенсус, і автор не хоче віддавати права чи переробляти виконане, такі випадки треба виносити на обговорення у професійну  спільноту. І там вирішувати, що робити. Якщо автор починає шантажувати замовника цим правом, можливо, варто в односторонньому порядку заплатити йому визначену фіксовану ціну, скажімо, ціну стадії “Проєкт” чи окремого розділу архітектури.

Також важливо розуміти, що ціна майбутнього об’єкту розраховується на стадії, що розроблена на 40-60%. Тобто стадія «проєкт» містить не всі вузли та специфікації. Очевидно, що неможливо зробити якісний кошторис із неповного проєкту. Саме тому фактична ціна об’єкту часто більша від заявленої. І цим часто користуються бюджетні замовники, витрачаючи гроші платників податків. Якби кошторис розробляли на стадії “Робоча документація”, було б значно менше корупції у бюджетному будівництві.

Саме тому реформа має встановити прозорі правила, визначити права та відповідальність всіх учасників процесу.  

Але поки що реформа не містить відповідальності міністерства, його підрозділів та окремих учасників ринку. Якщо згідно із законопроєктом архітектора позбавляють прав, бо він може не влаштовувати державного замовника, тоді запитання – де відповідальність цього замовника за технічне завдання, де відповідальність за вибір того чи іншого архітектора, де відповідальність за узгоджений проєкт? Тобто на першому етапі, де відбувається найбільш складна та відповідальна робота, архітектор влаштовує замовника, а коли розпочинається процес витрачання бюджетних коштів, перестає влаштовувати? Дивна логіка.

Зі звуження авторських прав архітектора випливає ще одне слабке місце законопроєкту – типове будівництво. Якщо майнові авторські права переходять до держави або іншого замовника, це дає можливість повторного використання проєкту без надання згоди автора. Чи захищає це архітекторів та інститут авторства взагалі? Це добре чи погано для міст? Приміром, у регіонах дійсно не вистачає якісних проєктувальників, і типове будівництво іноді має сенс. Водночас хтось має враховувати місцеві особливості – рельєф, геологію та навіть специфіку життя і потреб громади. 

Типові будівлі – це пострадянський спадок. Це знеособлення, заперечення унікальності та інклюзії. Усі мають бути однакові. Це нічне жахіття будь-якого громадянина та архітектора. Пам’ятаєте радянський фільм «Іронія долі»? Повірте, американець чи європеєць не зрозуміє його комічності та абсурдності. Типові споруди – це типові люди. Неабияк зручно для тоталітарних режимів, де громадянин – це ресурс, а не індивідуальність. 

Типове будівництво – це не інноваційний шлях уперед, а крок назад. Масова архітектура, що стоїть на конвеєрі та продукує однакові будівлі, навряд чи зацікавить туристів і допоможе сформувати бренд міста, регону та держави. І йдеться тут не про економію коштів, а про щось значно важливіше для розбудови сучасної конкурентної країни. 

Але є інший бік проблеми. В Україні не вистачає якісних архітекторів і проєктних компаній. Також часто бракує часу, особливо у межах швидкої децентралізації, коли потрібно звести багато нових шкіл, садочків, лікарень. Саме тому хочуть використовувати типові вдалі проєкти. Але навіщо авторів позбавляти їхніх прав? Чому не можна реалізовувати повторно проєкт, запросивши автора? Все одно треба робити прив'язку «типового» об’єкту до нової ситуації (геологія, рельєф тощо). Так нехай автор це і робить. І паралельно він може додати деяких естетичних відмінностей у проєкт.

Також ми маємо усвідомити, що бюджетні кошти, спрямовані на послуги у будівництві, особливо в проєктуванні, майже всі повертаються в бюджет, насичуючи економіку! Унікальність кожного об’єкту дозволить підвищити рівень проєктування, надасть змогу розвиватися професії та зробить наші міста привабливими. А ще – це гарний заклик до “Doing business!”

Яке рішення? Я запропонував прибрати із законопроєкту обов’язковий перехід майнових авторських прав при бюджетному замовленні. Натомість необхідно передбачити погодження з автором проєкту змін до проєктної документації, погодження з автором колективу авторського нагляду та нагляд за розробленням робочої документації. Це – гарантія безпеки, можливість зменшити корупцію та шанс залучити до держсектору професійних сучасних архітекторів.