Підстави для зменшення суми застави у кримінальних провадженнях

Підстави для зміни розміру запобіжного заходу у виді застави у кримінальному провадженні

Застава у кримінальному провадженні вважається процесуальним примусом, який застосовується до підозрюваного та накладає відповідні зобов`язання не тільки на підозрюваного, а також на іншу особу, яка погодилась внести заставу за підозрюваного (заставодавця). Так, застава забезпечує виконання підозрюваним обов`язків, покладених на підозрюваного як процесуальним законом, так і обов`язків, покладених слідчим суддею, що передбачені пунктами 1-9 частини 5 статті 194 КПК, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням: 1) обставин кримінального правопорушення, 2) майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, 3) інших даних про його особу та 4) ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України)

В свою чергу ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційна палата ВАКС вже висловлювала позицію про те, що розмір застави як самостійного запобіжного заходу чи альтернативного триманню під вартою не може перевищувати обґрунтований у клопотанні детектива розмір застави (ухвала від 07.11.2019 у справі № 991/908/19).

Однак, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Обов’язковою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

(!!!) Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Клішин проти України" у справі №30671/04 від 23.01.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, викладеної у рішенні "Ilijkov v. Bulgaria" від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі "Пунцельт проти Чехії" ("Punzelt v. Czech Republic") № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

При аналізі судової практики вбачається, що найбільш ймовірною аргументацією ризиків, які зазначає сторона обвинувачення є те, що підозрюваний може здійснити спроби:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Отже, сторона захисту повинна надати суду докази відсутності ризиків з боку підозрюваного щодо перешкоджання розслідуванню, переховування від органів досудового розслідування і т.і.

Судова практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ):

· перспектива втратити заставу у разі неявки особи на судове засідання повинна діяти як достатній стримувальний фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання підозрюваного чи обвинуваченого переховуватися (п. 78 рішення у справі Mangouras v. Spain);

· розмір застави необхідно оцінювати передусім з огляду на особу підозрюваного чи обвинуваченого та його активи, проте також за певних обставин суду варто брати до уваги суму збитків, які приписують фігуранту провадження (п. 81 рішення у справі Mangouras v. Spain);

· виключна увага на розмірі ймовірних збитків є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Саме тому суд також має ретельної оцінити спроможність особи сплатити визначений розмір застави та обґрунтувати визначену суму (п. 32 рішення у справі Істоміна проти України).

01 листопада 2022 р. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в рамках справи № 991/4791/22, провадження №11-сс/991/343/22 (ЄДРСРУ № 107154734) вказала, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя здійснює судовий контроль саме сторони обвинувачення, адже саме ця сторона має переконати слідчого суддю у необхідності відступити від принципу свободи особи (у випадку порушення питання про тримання під вартою) та принципу свободи володіння майном (у випадку порушення питання про заставу як запобіжний захід або арешт майна).

Крім того, встановлений законом обов`язок слідчого судді, суду визначити розмір застави в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою свідчить про те, що застава в певному розмірі здатна забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного на тому ж рівні (з тією ж ефективністю), що і тримання під вартою. Тримання під вартою не застосовується у зв`язку з внесенням застави у розмірі, визначеному слідчим суддею чи судом. Отже, законодавцем визначено, що за умови внесення застави в певному розмірі вона (застава) за своєю ефективністю забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, є еквівалентною такому винятковому запобіжного заходу як тримання під вартою. Аналогічну позицію Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду раніше висловлювала в ухвалі від 07.11.2019 у справі № 991/908/19 (пункт 163) та в ухвалі від 28.05.2022 у справі № 991/3661/20 (пункти 121-122).

Отже, для зміни розміру запобіжного заходу у виді застави у кримінальному провадженні необхідно довести непомірний тягар розміру застави для підозрюваного, а також те, що її розмір є неспіврозмірним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до частини 1 статті 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

(!!!) Під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу слідчий суддя не перевіряє обґрунтованість самих підстав застосування запобіжного заходу, а заявниками не можуть ставитися під сумнів висновки, які були покладені в основу такого рішення слідчого судді. Зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну, зменшення або збільшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків. Тому слідчий суддя не переглядає рішення про застосування запобіжного заходу, а на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до підозрюваного відповідний захід або його виконання та які виникають у зв`язку з плином часу досудового розслідування. Такий висновок опосередковано ґрунтується і на приписах ч. 5 ст. 201 КПК України, яка унеможливлює подання підозрюваним, його захисником клопотання про зміну запобіжного заходу протягом тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу.

Приписи ч. 5 ст. 194 КПК України обумовлюють покладення обов`язків із застосуванням запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою. Отже, покладення обов`язків є наслідком застосування запобіжного заходу, вони мають похідний характер і залежать від застосованого запобіжного заходу (його суворості), а не навпаки. Тому зменшення переліку обов`язків не може впливати на застосований запобіжний захід і не є підставою для його зміни.

ВИСНОВОК: Підставами для зміни розміру запобіжного заходу у виді застави у кримінальному провадженні можуть бути:

• необґрунтована підозра органу розслідування, відсутність збитків, давність вчинення правопорушення;
• майновий, сімейний публічний стан, публічність підозрюваного, обвинуваченого;
• відсутність ризиків з боку підозрюваного щодо перешкоджання, переховування від органів досудового розслідування і т.і.;
• непомірний тягар розміру застави для підозрюваного та неспіврозмірність для обставин кримінального правопорушення.