Порядок визначення частки боржника у спільній власності для звернення стягнення

Висвітлюється позиція Великої Палати Верховного Суду щодо процедури розгляду подання виконавця про визначення частки боржника у спільному майні для зверення на неї стягнення

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Порядок розгляду такого подання передбачений у статті 443 Цивільному процесуальному кодексі України (далі – ЦПК України) і статті 355 Господарському процесуальному кодексі України (далі – ГПК України), що застосовуються залежно від того, судом якої юрисдикції (цивільної чи господарської) постановлено рішення, для виконання якого необхідно визначити частку у майні боржника.

Відповідно до статті 443 ЦПК України і статті 335 ГПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця; суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб; неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

У зазначених статтях йдеться про розгляд подання виконавця не у позовному провадженні, а в окремій процедурі, пов’язаній з виконанням судових рішень. У зв’язку з цим, постає питання про можливість суду у межах такою спрощеної і стислої за часом процедури вирішити питання обсягу прав боржника на певне майно, якщо це право оспорюється іншою особою.

Щодо цього питання Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС) сформувала правову позицію під час розгляду касаційної скарги у справі № 2-24/494-2009.

У зазначеній справі рішенням господарського суду на користь товариства з обмеженою відповідальністю з фізичної особи – підприємця (ФОП) стягнуто грошові кошти. Приватним виконавцем відкрито виконавчого провадження з виконання зазначеного рішення. У подальшому приватний виконавець звернувся до господарського суду з поданням, в якому просив визнати жилий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку, які зареєстровано на праві приватної власності за дружиною боржника (ФОП), спільною сумісною власністю подружжя; визначити 1/2 частку в праві власності на жилий будинок з господарськими будівлями та 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку за боржником для звернення на неї стягнення.

Подання обґрунтоване тим, що приватним виконавцем здійснено всі можливі та необхідні дії, пов’язані з виконанням рішення суду, проте таке виконання унеможливлюється внаслідок ігнорування боржником законних вимог приватного виконавця та вчиненням ним дій (бездіяльності), які спрямовані на ухилення від виконання рішення суду. Це зумовило необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє на праві спільної сумісної власності, а саме: частину жилого будинку та земельної ділянки, які за час шлюбу набуто боржником і його дружиною та зареєстровано за останньою на праві приватної власності.

Подання приватного виконавця судом будо задоволено з чим не погодилась ВП ВС у постанові від 06 жовтня 2020 року з огляду на існування між подружжям спору про правовий режим майна, зазначеного у поданні.

Так, стаття 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

В апеляційній скарзі дружина боржника наголошувала на неможливості задоволення подання приватного виконавця, оскільки зазначене майно є її особистою приватною власністю.

ВП ВС зазначила, що під час розгляду подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 ГПК України не можуть застосовуватися норми ГПК України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 ГПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.

Тому ВП ВС дійшла висновку про те, що стаття 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб’єктного складу боржника та інших співвласників майна.

За наявності спору про право стаття 335 ГПК України не підлягає застосуванню.

Пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Оскільки в цій справі вбачається спір про право з дружиною боржника, яка вважає себе одноосібною власницею спірного майна, то судові рішення в частині визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, слід скасувати, а провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині – закрити.

При цьому, якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною шостою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Тому виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку, як зауважила ВП ВС, виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Можливими є дії виконавця, спрямовані на виконання обов’язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов’язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов’язок, але через дефект волі не виконує його. У зв’язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника.

При цьому, виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

ВП ВС дійшла висновку, що спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Якщо юрисдикційність такого спору залежить від суб’єктного складу сторін, то вона визначається виходячи із суб’єктного складу співвласників спірного майна. Натомість участь у справі виконавця, а також участь у справі стягувача як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не впливає на визначення юрисдикційності такого спору.

Отже, спір про визначення частки майна боржника в майні, яким, як вважає виконавець, він володіє спільно з дружиною, у разі подання виконавцем відповідного подання (позовної заяви), з огляду на суб’єктний склад співвласників спірного майна підлягатиме вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Повноваження виконавця на звернення з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Після відкриття провадження за поданням (позовною заявою) виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача.

Оскільки виконавець може звертатися із зазначеним поданням (позовною заявою) незалежно від волі боржника чи навіть всупереч такій волі, ВП ВС вважає, що mutatis mutandis підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 54, частин четвертої, п’ятої статті 55 ГПК України, частин третьої, четвертої статті 57 ЦПК України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

Наведена правова позиція має на меті забезпечити реалізацію права на справедливий суд стягувачем, боржником, а також іншою особою, яка має право власності на майно, зазначене у поданні виконавця, шляхом заміни окремої судової процедури розгляду подання на позовне провадження у разі спору про правовоий режим цього майна між боржником і іншою особою.