Стислий правовий аналіз судової та міжнародної практики, щодо строків давності за самовільне будівництво на захопленій землі
Самовільне зайняття земельної ділянки з подальшим будівництвом на ній споруд — поширене кримінальне правопорушення в Україні. Це питання регулюється ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України (КК України). Однак кваліфікація таких діянь як триваючих злочинів та обчислення строків давності за їх вчинення викликає складні юридичні питання. Рішення Верховного Суду у подібних справах, а також міжнародна практика допомагають розставити акценти у трактуванні цих злочинів та строків притягнення до відповідальності.
Важливе рішення з цього питання нещодавно було ухвалене Верховним Судом України. У рамках кримінальної справи, порушеної за ч. 3 ст. 197-1 КК України, місцевий суд задовольнив клопотання обвинуваченого і звільнив його від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України. Суд дійшов висновку, що подальше невиконання обвинуваченим обов’язку повернути захоплену земельну ділянку власнику не можна розглядати як частину складу злочину, тому воно не є триваючим правопорушенням. Відповідно, обчислення строків давності за такими правопорушеннями починається з моменту самого факту захоплення землі, а не продовжується через невиконання обов’язків щодо її повернення.
Апеляційний суд підтримав рішення першої інстанції, наголосивши, що строки давності завершилися, оскільки, на його думку, самовільне захоплення земельної ділянки не може кваліфікуватися як триваючий злочин, навіть якщо будівництво на ній продовжується. Верховний Суд, у свою чергу, погодився з цим висновком, стверджуючи, що дії щодо будівництва не мають значення для кваліфікації злочину як триваючого. Це рішення було ухвалене з посиланням на положення ч. 1 ст. 49 КК України, яка встановлює строки давності для різних видів кримінальних правопорушень.
Правове обґрунтування: стаття 49 КК України
Згідно з ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з моменту вчинення правопорушення минули певні строки. Для злочинів середньої тяжкості, до яких належить самовільне будівництво на захопленій земельній ділянці, строк давності становить п'ять років. Питання у тому, чи є захоплення землі з будівництвом триваючим правопорушенням, що впливає на початок обчислення цього строку.
Верховний Суд вказує, що саме по собі невиконання обов’язку повернути земельну ділянку не створює правових підстав вважати злочин триваючим. Це означає, що строки давності починаються з моменту першого захоплення землі або початку будівництва, а не з моменту будь-яких подальших дій чи бездіяльності обвинуваченого.
Міжнародна практика у питаннях строків давності
Міжнародна практика також враховує питання строків давності для кримінальних правопорушень. Зокрема, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що кримінальні правопорушення повинні мати чітко визначені строки давності, оскільки це забезпечує принцип правової визначеності та захист прав людини. Наприклад, у справі Coëme та інші проти Бельгії (Coëme and Others v. Belgium) ЄСПЛ наголошував, що строк давності є важливим аспектом права особи на справедливий судовий процес.
У контексті самовільного будівництва на захопленій землі це означає, що правова система повинна чітко визначати момент початку обчислення строків давності, щоб уникнути довільних рішень у таких справах.
Аналізуючи рішення Верховного Суду та міжнародну практику, можна зробити висновок, що самовільне будівництво на захопленій земельній ділянці не є триваючим злочином. Строки давності за такими правопорушеннями починаються з моменту самого факту захоплення землі, незалежно від подальших дій щодо будівництва. Це має важливе значення для захисту прав особи та дотримання принципу правової визначеності.
