Уявимо собі типовогоукраїнського контролера, їх розвелось багато, тому зосередимось на податковомуконтролі. Отже, рядовий податковий ревізор-інспектор, керівників не торкаємось цейобраз ми не переваримо, тому малюємо образ інспектора: зарплатня нижчеплінтуса, робочий графік ненормований, план по надходженням доведений, керівник– неадекват, часу на перевірки обмаль, документів багато, їсти хочеться, домадіти, чоловік/дружина також, як загнаний кінь. Уявили, добре. А тепер уявимо середнього платника податків:зарплатня, як напрацював, а тому робочий графік ненормований, штатний розпис немаленький, а тому план по надходженням також доведений; держоргани, які поряд –повний неадекват; документів багато, їсти хочеться, дома діти, чоловік/дружина також,як загнаний кінь. Уявили також,добре. Тепер поставте поряд і знайдіть відмінності.
В дійсності - це іронія. По факту- катастрофа, тому що ані та, ані інша сторона не працює цивілізовано, як вЕВРОПІ, а ми туди начебто зібрались. Хотів би я подивитись, як бюргер вНімеччині, податкову накладну навмисно «втрачає», бо треба суму дляперевіряючих виділити, або як «запасається» сумою не для розвитку підприємства,а для перевірки, бо все одно ж треба заплатити, все одно ж так просто непідуть, а нам ще з ними працювати, потім не відчепляться.
Ось так і виходить, одна стороназ доведеним планом надходжень бігає, а друга бігає в межах виділеногоподаткового навантаження, боронь Боже, не менш ніж…,а то в позаплан, чи в план-графік.
А суть дуже проста, на початкустатті ми порівняли обидві сторони, психоемоціонально вони однакові, можливо заматеріальною складовою різняться, але це не головне, головним є те, щопредставники обох сторін громадяни однієї держави – Україна. І завданням обох єстворення, або як хочте, укріплення власної держави для себе і для своїхнащадків. І для цього насправді є дуже простий рецепт.
Перш ніж донарахувати платникуподатків сто тисяч гривень по «нікчемі», контролеру потрібно спробувати своїмисилами законно заробити хоча б десять. Коли він спробує це зробити в сучаснихумовах, чи навряд він з такою легкістю буде породжувати такі акти, де суми длянього тільки цифри. Кожна сума донарахувань для нього буде: зарплатапрацівників, оборотний капітал, зобов’язання перед кредиторами, утриманнямайна, ну і трошки розвиток підприємства. Після такої «школи виживання» людина взагалі і не подумає становитиськонтролером, а тому чисельність бажаючих буде значно скорочена.
Далі, для платника податків.Дійсно ми не бачимо, як працюють наші податки, хоча не так, ми бачимо, що нашіподатки працюють не на нас. Нам їх шкода, ми їх з болем у серці сплачуємо ікожен раз при сплаті лаємось. Але, требарозуміти податки повинні бути, і повинні бути для того, щоб державарозвивалась. А держава - це ми з вами, а не тимчасові керівники при владі. Зтих, хто поклав свою руку на народну власність ще буде можливість спитати. Головне ми повинні визнати, що податки - цеправильно. Тим більше, що український підприємець по своїй суті універсальнасубстанція, він і платник і контролер в одному обличчі, тому що, завжди самсобі проконтролює своє податкове навантаження і визначить збалансовану суму длясплати.
А владі не треба зайвих рухів,треба просто змінити позицію в танці переклавши руки з горла платника податків найого талію. Підхопити своє багатство і нести вперед, а платник, він і сам себепроконтролює і не тільки себе, а ще й владі дасть можливість існувати, і нетреба йому контролера.
П.С. Спитаєте при чому тут така назва статті,відповідаю. Відсутність державних витрат на утримання «армії контролю» - цеекономія і відповідно зменшення дефіциту бюджету, оскільки самоконтрольпритаманний українцям більше ніж нагайка.
