Мене бентежить і не дуже подобаються чергові маніпуляції зі статками наших олігархів, які останніми днями спостерігаю у соцмережах. Враховуючи, що вони мають переважно сировинний бізнес, їхні доходи та оцінка їхнього власного капіталу залежать від цін на сировину. Враховуючи переважно сировинний статус активів, ці олігархи не мають можливості реально та стабільно збільшувати капіталізацію свого бізнесу. Бо після кожного зростання вартості активів відбувається їхнє значне знецінення, коли на зовнішніх ринках падають ціни на сировину та напівфабрикати. Наші політики до цього не мають жодного відношення. Тому розповіді про те, що хтось з них збагатився чи збіднів саме внаслідок дій української влади, у більшості випадків мають дуже віддалене відношення до реальності.
Безперечно, вони також збільшують свої доходи, використовуючи монопольне становище та так звану “владну ренту”. Але як показує досвід, заробляння на них скоріше призводить до деградації їхнього бізнесу, в стратегічному вимірі роблячи таких бізнесменів лузерами. Бо втративши можливості заробляти, зловживаючи монопольним становищем та впливом на владу, з'ясовується, що їхній бізнес — це суцільна труха.
Тільки почавши займатись глибокою переробкою, створенням виробництв з високим рівнем доданої вартості, вони зможуть не тільки самі збільшувати свої статки, але стабільно сплачуватимуть більші суми податків до держбюджету і платити більшу зарплату найманим працівникам. Саме формування економічних стимулів та умов, які би робили вигідним створення переробних підприємств з глибоким рівнем доданої вартості, має бути основним завданням влади і пропозицій опозиції.
До речі, в цьому мають бути зацікавлені і самі олігархи. Принаймні ті з них, хто вміє мислити стратегічно. У них є можливість впливати на рішення, які ухвалюються парламентом та урядом. Лобіювання сприятливих умов ведення не власного, а всього українського бізнесу, в стратегічному вимірі може забезпечити куди більшу капіталізацію та конкурентність як в Україні, так і за її межами. Причому, об'єктивно, саме великий український бізнес має більше початкових можливостей для зростання власних статків при створенні загальних сприятливих умов інвестування в українську економіку.
Безперечно, заробляти на виробництві та експорті сировини та напівфабрикатів значно легше. Але цей бізнес має дуже обмежені можливості для значного зростання капіталізації та надто волатильний. Поява в Україні мультимільйонерів та мільярдерів, статки яких сформовані в IT сфері, логістиці, біотехнологіях, демонструє, що саме вони згодом забезпечуватимуть залучення основних інвестицій та загальне зростання капіталізації української економіки.
В цьому контексті хотів би знову згадати також питання зростання капіталізації бізнесу Петра Порошенка. Враховуючи, що його основний бізнес пов'язаний з виробництвом переробної продукції (кондитерських виробів), успішність якого значною мірою залежить від доходів населення, він, на відміну сировинних олігархів, кревно зацікавлений у загальному зростанні добробуту населення. Чим більше рівень доходів населення, тим більше вони купують солодощів, до того ж вищої якості і відповідно вищої цінової категорії.
Якщо в Україні збільшуватиметься чисельність мультимільйонерів та мільярдерів, капіталізація бізнесу яких зростатиме внаслідок зростання загального добробуту широких верств населення, то цьому можна буде тільки радіти.
Ось тому примітивні піарні маніпуляції щодо змін рівня капіталізації тих чи інших бізнесменів можуть породжувати ненависть до великого бізнесу та можновладців, але жодним чином не формують загальне усвідомлення суспільства, що необхідно робити для того, щоби українська економіка стабільно зростала, а з нею зростали і доходи населення.
