Україна відновила імпорт струму із Росії. Почала знову. Після 10 місячної перерви. Важко залишити обабіч політичну, моральну та емоційну сторону цього питання. Тим не менше, хочу зосередитися більше на економічній площині.
Імпорт став можливим в наслідок декількох змін в законодавстві та регуляторці, прийнятих діючим складом НКРЕКП на чолі із зовсім вже одіозним Валерієм Тарасюком.
Імпорт в 2019-2020 роках
Імпорт здійснювали з липня 2019 року. Пік імпорту прийшовся саме на період після цих змін – зокрема печально відомої законодавчої правки одіозного лобіста інтересів пана Коломойського “слуги народу ”Андрія Геруса, і досягав у жовтні-листопаді 2019 року – 290-343 млн кВт годин. У грошовому вимірі – це понад півмільярда гривень щомісяця.
В квітні 2020 імпорт зупинили, бо українська енергосистема була на колінах, “Енергоатом” –у збитках. Шахти зупинились через неможливість збуту вугілля.
Втрати 2021 року
Під тиском громадськості імпорт було обмежено, але лише до кінця 2020 року. Глава НКРЕКП зробив все можливе, щоб з початку 2021 року імпорт поновився.
Тож, з початку року Україна імпортує електроенергію з Білорусі. А з 1 лютого ще й з Росії. За січень імпортовано 180 млн кВт годин з Білоруської АЕС, збудованої на гроші та руками Кремля.
В січні 2021 року ми надіслали узурпаторському режиму 275 млн грн, тобто понад чверть мільярда гривень, які будуть використані, у тому числі, на придушення протестів білорусів.
З початком імпорту з Росії ці видатки на спонсорування країни-агресора та її сателіта знову вийдуть на рівень у понад півмільярда гривень. При негативному сценарії можуть досягти й мільярда гривень на місяць.
За таких умов річні втрати можуть сягнути 8-10 млрд грн. Ця цифра ніяк не включає збитків від зупинки атомних енергоблоків, збитків шахтарів, від нереалізованої продукції, збитки “Укрзалізниці” від неперевезеного вугілля, збитки власників вагонів. Збитків від недоотриманих грошей за користування мережами. Питання збільшення залежності і можливості повного фіаско у процесі інтеграції в європейську енергосистему оцінити взагалі не можливо. Тим не менше, 8-10 млрд грн – це гроші, яких Лукашенко вистачає на утримання усього ОМОНУ протягом року. Але я обіцяв – мінімум політики. Хоча куди подітися від усвідомлення факту, що українська влада своїми діями свідомо фінансує побиття, викрадення, катування, вбивство білорусів, які відстоюють своє право на вільний, чесний вибір своїх керманичів.
Що ж отримує Україна?
Майже нічого. Єдине джерело надходжень – це плата за перетин. Однак через те, що обсяг доступного перетину значно більше за задіяний – державний оператор магістральних мереж Укренерго отримує надзвичайно малі кошти за цю послугу. Ось, наприклад, 1 лютого невідома компанія з Одеси “ОНК” заплатила за перетин з Росії десь 0,1 копійку за кіловат-годину. Це ніщо. Російський струм тече українськими електромережами майже безкоштовно.
У січні імпорт заміщав один блок Рівненської АЕС, в лютому це буде блок Запорізької АЕС. А у період потепління – з березня/квітня імпорт може замістити половину усіх енергоблоків країни.
Скільки коштує імпорт?
В минулому році я вже писав, для Росії енергоресурси – це не бізнес, це інструмент політичного впливу. Тож, вони можуть продавати його хоч безкоштовно. Струм в Україну йде дешевше ніж для власної промисловості. Значно дешевше ніж для власного населення. Чи є у когось просте пояснення без злого наміру, яке б розкрило нам усім, чому Путін продає в Україну струм дешевше ніж власним громадянам?
Хто контрагент?
Усі закупки йдуть напряму з державних компаній “Інтер РАО” (голова Ігор Сєчін, права рука Путіна) та “Бєленерго” (один з гаманців Лукашенко).
Захмарна маржа
Трейдер, який постачає в Україну заробляє сьогодні 35 коп. на кіловат-годині. Тобто, два постачальника – один Пінчука – Дніпросталь, інший – колись належав Андрію Фаворову (один з директорів Нафтогаз України до 2020 року) заробили десь приблизно 44 млн грн на цьому імпорті. Вони нічого не виробили, не несли жодних ризиків. В лютому ця цифра збільшиться вдвічі.
Коли хтось намагається винести питання імпорту з політичної площини в економічну, зазвичай, це набір примітивних маніпуляцій. Вища конкуренція, нижча ціна. Це брехня. Тарифи для населення ніяк не залежать від того є імпорт чи нема. Ціна для промисловості залежить, але демпінг на цьому ринку політичного товару – це вбивство власної енергетичної промисловості, а довгостроково – це зростання цін через внутрішній дефіцит. Крім того, розмови про ціну на електроенергію для промисловості з боку можновладців виглядають відвертим знущанням після того, як державний “Енергоатом” продав компанії, пов’язаної з паном Коломойським, електроенергію на декілька мільярдів гривень за ціною, заниженою у рази.
Решта економічних чинників і конкретних цифр я описав вище. Тож це питання не лише політичне, це питання жахливої некомпетентності та мародерського ставлення до економіки та економічної незалежності України.
