Безліч разів казав, що в судовій реформі, яка розпочалася за часів президентства Порошенка, саме обрання нового складу суддів ВС є фактично єдиною світлою плямою. Загальна професійна якість рішень суддів ВС у більшості правників принципових зауважень не викликає.
Подальша реформа судової системи, з очищенням судової системи на рівні судів першої інстанції та апеляційних судів, заблокована вже нинішньою владою на чолі з нашим видатним потерпілим сучасності.
Так от, попри позитивне ставлення до діяльності ВС, коли читаю інтерв'ю з цілим заступником Голови ВС, який повторює аргументи з маніпулятивною грою з цифрами, у мене виникає роздратування. Бо розумію, що громадян свідомо дурять.
Пан Львов у згаданому інтерв’ю на питання журналіста про довіру до судової системи відповідає:
“- Я б взагалі зараз слово "довіра" не використовував. Через підвищену інтенсивність його застосування воно як лексична одиниця втратило свій зміст та має певне негативне забарвлення. Застосовується, зазвичай, для того, щоб продемонструвати – довіри немає. Проте я б послуговувався сухими цифрами офіційної статистики. Якщо взяти навіть останні п’ять років, загальна кількість справ, які були розглянуті судами першої інстанції та не оскаржувалися до апеляційної чи касаційної, з якими сторони (навіть ті, що програли) погодилися, перевищує 80 % (із тих, що перебували на розгляді). Цей показник коливається від 82 до 86 %…”
На жаль, наші журналісти, як правило, погано розуміються на проблематиці, з якої беруть інтерв’ю, тому не відчувають, коли їм “розвішують локшину на вуха”.
В чому маніпулятивність використання цих статистичних даних?
Річ у тім, що левова частина справ, які розглядаються судами першої інстанції, у порядку адміністративних правопорушень, цивільного, кримінального провадження, передбачають очевидні рішення. У переважній більшості з них ніхто нічого не заперечує. Так, наприклад, відбувається, коли накладаються адмінштрафи при ДТП. На судові засідання сторони подій часто і не з'являються. Не викликає особливих споров накладання інших штрафів, наприклад за невчасне подання документів, невчасну виплату зарплат тощо. А більшу частину справ в судах першої інстанції складають справи про адміністративні правопорушення. Їх у 2019 році було розглянуто 833 549.
Там ніхто суддям хабарів, як правило, не пропонує, та вони їх і не беруть. Ризики не варті розміру питань.
І коли всю цю кількість справ з очевидними судовими рішеннями, щодо яких ніхто не сперечається, приєднують до справ кримінального провадження з тяжкими та особливо тяжкими статтями ККУ, до господарських справ, до справ адміністративного судочинства, при розгляді яких, як раз, і виникають найбільші корупційні ризики, і де ухвалюється дуже багато сумнівних рішень, то можна, безперечно, отримати “красиву” статистику. Але її використання не зовсім чесне. І шкода, що пан Львов вдається до тієї самої маніпуляції, до якої вдавалися 7-10 років тому.
От тільки воно не зробить судову систему більш професійною, справедливою та чесною.
Коли більшість суддів та їхні родини, маючи у власності маєтки, квартири, авто на мільйони доларів, дають пояснення щодо їхнього походження, яке є відвертим глузуванням над українським суспільством, при цьому продовжують ухвалювати рішення ім'ям української держави, то розраховувати на довіру до судової системи не варто.
Посадити всіх цих корумпованих судових покидьків, тим більше конфіскувати їх майно - нереально. Але, принаймні, назавжди позбавити їх права працювати в судовій, правоохоронній системі, в органах державної влади можна і потрібно.
Знову можу повторити те, що вже багато разів пояснював. Безнадійно розраховувати на готовність судової системи на самоочищення. На жаль, витягнути нашу судову систему з корупційного лайна, в якому вона знаходиться, внутрішніми зусиллями не вдасться. В цьому не зацікавлені судді, і не зацікавлена більша частина українського політикуму. “Свої” судді потрібні і владі, і опозиції.
Не вірю я і в роль так званої “громадськості”, у тому числі антикорупційної, в очищенні судової системи. Там галасливих пройдисвітів не менше ніж у політикумі.
Це можна зробити лише сформувавши на перехідний період (до 20 років) склад Вищої ради правосуддя повністю з представників країн ЄС, Великобританії, США та Канади. Є певні сподівання, що саме вони, не будучи пов'язані з українським політикумом та нашою “антикорупційною громадськістю”, зможуть за ці 20 років сформувати судову систему з суддів професійних та справедливих.
Враховуючи, що це рішення передбачає тимчасову часткову передачу державного суверенітету зовнішнім силам, його можна буде реалізувати виключно, ухваливши на загальнонаціональному референдумі.
Якщо ж все і надалі відбуватиметься у межах нинішньої правової парадигми, то ми матимемо ту саму тотально корумповану судову систему, ну і ту саму “локшину на вуха” про загальну кількість справ, які були розглянуті судами першої інстанції та не оскаржувалися.
