Застава як спосіб тримання під вартою

Гучні затримання НАБУ, ДБР, СБУ чи Національною поліцією сьогодні сприймаються в суспільстві як щось звичайне.

Хоч інколи, коли затримується значна фігура, градус напруги та резонанс зростає. Тоді суспільство з величезним інтересом спостерігає за процесом.

Такі справи зазвичай стосуються розслідування так званих білокомірцевих злочинів, які не передбачають насильства, дій, що загрожують національній безпеці країни, чи які пов'язані із наркотичними засобами. Це про корупційні злочини, коли, наприклад, за версією слідства хтось із посадовців отримав неправомірну вигоду, або про службові злочини, коли той же службовець, наприклад, зловживаючи своїми повноваженнями, завдав державі якоїсь грошової шкоди.

Найбільший інтерес, звичайно, виникає на самому початку. Тоді, коли вирішується питання, що робити далі із затриманим. Тоді, коли слідчі звертаються до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу.

Важливо памʼятати про конституційну презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Так, когось затримали. Так, когось доставили до суду. Так, орган досудового розслідування стверджує, що ця особа вчинила злочин. Але на цьому етапі затриманий не є злочинцем.

І навіть звернення прокурора до суду з клопотанням про обрання затриманому запобіжного заходу не робить з особи злочинця.

Запобіжний захід може застосовуватися до особи, щоб забезпечити її належну процесуальну поведінку (зʼявлятися до суду, слідчого, не перешкоджати слідству, не знищувати докази тощо). На моє переконання, до багатьох підозрюваних не потрібно застосовувати жодного запобіжного заходу, оскільки немає юридичних обґрунтованих підстав припускати, що особа буде поводити себе “якось неправильно”. У крайньому випадку, достатньо найм'якшого заходу - особистого зобов'язання.

Загалом є 5 видів запобіжних заходів: 1) особисте зобов'язання; 2) порука; 3) домашній арешт; 4) тримання під вартою; 5) застава.

Як і тримання під вартою, домашній арешт прирівнюється до позбавлення волі (так вважає Європейський суд з прав людини). Тому ці види заходів є найсуворішими. Якщо слідчий суддя чи суд у білокомірцевій справі вирішує, що до особи потрібно застосувати найсуворіший запобіжний захід, він повинен обовʼязково визначити альтернативу позбавленню волі - заставу.

Але тут і починається найцікавіше.

Закон вимагає, щоб під час визначення застави її розмір не був завідомо непомірним для підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину. Тобто, застава повинна бути дійсно альтернативою, а не простою формальністю.

Кримінальний процесуальний закон навіть визначає, які розміри застав повинні застосовуватися залежно від тяжкості злочину, в якому підозрюється особа.

Наприклад, за одержання особою, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди розмір застави коливається від 242 тис. грн. до 908 тис. грн. (станом на сьогодні, оскільки розмір прив'язаний до прожиткового мінімуму).

Суд може застосувати більшу заставу, ніж визначено в законі, але у будь-якому випадку такий розмір не може бути непомірним для особи.

Фактично, якщо суд застосував до особи заставу, що перевищує визначений законом розмір, і особа не внесла таку заставу, можна припустити, що така застава є непомірною для особи.

В українській правозастосовній практиці нерідко суд, нібито даючи альтернативу триманню під вартою, визначає розмір застави, який особа явно не зможе сплатити.

Сьогодні існує навіть рейтинг розмірів застав, які застосовували українські суди уже під час війни:

1) 3,9 мільярди гривень (пізніше суди зменшували розмір застави, але особа, якій надана така “альтернатива”, досі під вартою, і рішення суду, яким би вона визнавалася винною, відсутнє);

2) 999 мільйонів 991 тисяча гривень (прокурор звертався із клопотанням, у якому просив рекордну у світовій практиці заставу в 157 млрд грн);

3) 523 млн грн - особа півтора року перебувала під вартою. Коли суд зменшив заставу майже у п’ять разів, така застава була внесена, і особа декілька тижнів уже перебуває на свободі;

4) 402 млн грн - особа перебуває під вартою, вироку суду ще немає;

5) 363 млн грн - справа про нібито заволодіння нафтопродуктами. Особа перебуває під вартою.

Це український топ застав. Жодна з первинно визначених застав не була внесена, і всі затримані або перебувають під вартою сьогодні, або перебували під вартою тривалий час, поки суд не зменшив розмір застави до помірного.

Але “непомірна” застава - це не тільки мільярди чи сотні мільйонів гривень. Для багатьох затриманих у білокомірцевих справах непомірними є й застави в десятки мільйонів чи навіть кілька мільйонів гривень.

Фактично, в таких справах суд нібито й виконує вимогу закону та призначає триманню під вартою можливу альтернативу. Однак, визначаючи розмір застави, створюються умови для безальтернативного позбавлення особи волі, попри те, що така особа не є злочинцем, оскільки немає вироку суду, який би визнавав її таким.

На проблему непомірних застав звертають увагу не лише українські правники. Цю проблему аналізував і Європейський суд з прав людини, який неодноразово визнавав занадто великі розміри застав, що не давали змоги особі отримати свободу замість тримання під вартою, порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість.

В правничому колі уже давно ведуться дискусії про необхідність зрозумілої для сторін і справедливої для кримінального процесу формули визначення розміру застави.

Розмір застави  звичайно повинен враховувати розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди, соціальне становище підозрюваного та його схильність до переховування, перешкоджання кримінальному розслідуванню чи до інших процесуальних порушень. Але, визначена сума також обовʼязково повинна відповідати й фінансовим можливостям затриманих та бути реальною для сплати.

Справедливе, відповідно до вимог як національного законодавства, так і вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, визначення застави є одним з елементів справедливого правосуддя, яке притаманне саме демократичній і правовій державі.

Чи станеться так, що суддівський формалізм при визначенні розміру застави, як і формалізм органу досудового слідства, який просить суд про якийсь розмір (наприклад, 157 млрд. грн.) підриває довіру до правосуддя?

P.S. До речі! Саме ми з вами, українські платники податків, в результаті формалізму, в результаті великих розмірів застав, які, як констатує ЄСПЛ, порушують право людини, несемо відповідальність за це. Адже саме з державного бюджету потім Україна здійснює відшкодування по рішеннях ЄСПЛ.