Нові виклики/ нова реальність для міжнародних організацій та їх партнерів в Україні

Війна в Україні вчергове актуалізувала питання ефективності діяльності та інституційної спроможності багатьох міжнародних організацій, в тому числі активно представлених в нашій країні.

Війна в Україні вчергове актуалізувала питання ефективності діяльності та інституційної спроможності багатьох міжнародних організацій, в тому числі активно представлених в нашій країні через низку своїх партнерських організацій.

Україна, яка зараз бореться фактично зі світовим злом в особі рф, має моральний імператив не просто говорити про ефективність, але й практичну доцільність функціонування ключових міжнародних організацій в довоєнних інституційних форматах та дискурсах. Свого часу система міжнародних організацій створювалася саме для того, щоб унеможливити те, що відбувається зараз у світі та передусім в Україні.

Саме тому все частіше з вуст відомих українських політиків та державних діячів лунають заклики та обґрунтована критика на адресу таких організацій як ООН, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, ВООЗ, ЮНЕСКО, ОБСЄ тощо.

Так, наприклад, одним з ключових питань, до якого постійно апелюють українські лідери в умовах нових викликів та фактично нової реальності, як повернути ООН здатність приймати ефективні рішення щодо забезпечення глобального миру, що здолає теперішню світову без пекову кризу, спричинену перехресними вето, а також необхідність реформування Ради Безпеки ООН, що обговорюється вже тривалий час, але досі не знайшло свого інституційного втілення.

Буквально днями Президент України Володимир Зеленський закликав ЮНЕСКО виключити росію з цієї відомої міжнародної організації у відповідь на обстріл Святогірської Лаври, коли внаслідок пожежі повністю згорів Всіхсвятський скит. В той час, коли країна-агресор систематично знищує в Україні  видатні універсальні культурні цінності, на карті стоїть фактично авторитет ЮНЕСКО та дотримання Конвенції 1972 року про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини тощо.

Крім того, нещодавно один з колишніх очільників МОЗ України, співзасновник Українського центру охорони здоров’я Павло Ковтонюк  у своїй колонці для УП назвав іншу відому міжнародну організацію ВООЗ «ідеальною структурою для країн-агресорів» через недолугу, на його думку, резолюцію Світової асамблеї ВООЗ, яка 22-28 травня проходила в Женеві і стала для України повним розчаруванням через фактичну відсутність адекватної реакції згаданої міжнародної інституції на руйнування медичної системи нашої держави з боку росії.

Цікаво також, що згідно аналізу вже згаданого Українського центру охорони здоров’я дописів та звернень ВООЗ від початку повномасштабного вторгнення росії, з 390 офіційних заяв у Facebook та Twitter, пов’язаних з подіями в Україні, лише у 59 дописах фігурувало слово «війна», та лише у 20 – згадувалася рф. Переважно ВООЗ називає ситуацію в Україні як “конфлікт”, “атака”, «криза» тощо.

Це неповний перелік справедливих та аргументованих претензій з боку України до цілої низки міжнародних організацій, а також заклик до їх радикального переформатування в новій глобальній реальності та викликах, пов’язаних з цим. Як то кажуть, нові часи – нові правила. Це стосується також діяльності організацій-партнерів згаданих міжнародних інституцій в Україні, які не мають толерувати неадекватну реакцію та почасти фактичну  бездіяльність своїх материнських структур, а займати проактивну позицію щодо абсолютно нових викликів та завдань, які стоять перед усім світом та нашою державою.

 І насамкінець, не менш важливий момент, який неможна толерувати за жодних обставин - під час війни деякі партнерські НУО в Україні дозволяють собі хизуватися відзнаками дещо дискредитованих міжнародних організацій, як наприклад, нагородою, яку отримали представники України під час вже згаданої Світової Асамблеї ВООЗ наприкінці травня поточного року.