У статті йдеться про практику ЄСПЛ, щодо необхідності обґрунтування судом ухвал про продовження запобіжного заходу.
Неодноразово у своїй практиці адвокати стикаються із ситуацією, коли суд продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зазначає одній й ті ж самі підстави для продовження тримання під вартою.
Однак така практика суперечить Європейській конвенції з прав людини. Так у рішенні «Соколовський проти України» (Заява № 6433/18) від 04 липня 2019 року, суд зазначив, що національні суди у своїх подальших ухвалах щодо продовження строку тримання заявника під вартою, зокрема від 26 січня, 22 березня, 13 травня, 26 червня, 07 серпня, 03 жовтня та 30 листопада 2017 року, а також від 24 січня 2018 року повторювали ті самі підстави, а саме: тяжкість інкримінованих заявнику обвинувачень, ризик його переховування чи перешкоджання розслідуванню шляхом впливу на свідків або знищення чи приховування доказів, або продовження ним злочинної діяльності. Суд зазначає, що ухвали про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях та містили повторювані фрази. З них не вбачається, що суди належним чином проаналізували факти щодо того, чи був необхідний такий запобіжний захід за цих обставин на відповідній стадії провадження.
Крім того, за винятком ухвал від 26 січня та 22 березня 2017 року, національні органи влади не розглядали можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою (див. рішення у справі «Осипенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, пункти 77 і 79, від 09 листопада 2010 року).
Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року, та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункт 41, від 15 грудня 2016 року).
З огляду на зазначене Суд вважає, що не розглянувши конкретні факти ситуації заявника та по суті постійно посилаючись на тяжкість інкримінованих йому обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними».
У зв’язку із викладеним, можна рекомендувати стороні захисту в аналогічних справах звертатись до ЄСПЛ, а також посилатись на зазначені вище рішення при підготовці заперечень на клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу.
