НаХіба нам молодіжна політика?

Минулого тижня проходили засідання Підготовчої групи у Верховній Раді 9-го скликання, до трансляції яких була прикута увага всієї країни.

Минулого тижня проходили засідання Підготовчої групи у Верховній Раді 9-го скликання, до трансляції яких була прикута увага всієї країни. Одним з питань, які викликали найбільшу дискусію було: “Куди ж віднести молодіжну політику і спорт?”. Чи то в гуманітарний комітет, чи виділити в окремий. В результаті, молодь і спорт лишилися в окремому комітеті.  

Та, свою увагу в цьому блозі, я хочу звернути не на сам факт, що молодь та спорт отримали свій комітет. А на те, що в цій дискусії були чутні аргументи за той та інший варіант, в основному від представників спортивної спільноти та майже не чутно від молодіжної. І цьому є дві причини. По-перше, молодіжна спільнота не настільки інституціоналізована як спортивна. По-друге, поки-що вона не мала свого сильного голосу в ВР, щоб пояснити свій зміст народним обранцям минулих скликань. 

Через це політичні сили минулих скликань умовно можна поділити на 2 типи. Перші - ті, які взагалі не мали молодіжну політику на радарах питань для вирішення і казали: “Нахіба вона нам треба, коли є більш важливі питання?”.  

Та другі, які мали фокус на вирішення певної частини молодіжних проблем, але не мали цілісного бачення, навіщо молодіжна політика в цілому.  

Хочу, щоб в 9-му скликанні ВР ця ситуація змінилась на краще. І для цього,  як на мене, треба почати з відповіді на питання: “НаХіба нам молодіжна політика?”.  

За визначенням українського законодавства, молоді люди - громадяни України 14-35 років. В Європейських країнах вік молодої людини - до 28-29 років.  

Тобто, це молоді люди в певному “транзитному” чи “перехідному” періоді між дитинством та дорослим життям.  

І саме від цього треба відштовхнутися, відповідаючи на питання: "Які стратегічні задачі повинна вирішувати державна молодіжна політика під час цього “транзитного” періоду?" 

На мою думку, їх дві. Перша - допомогти молодій людині знайти своє місце в житті.  

У всіх сенсах цього слова. Від того, щоб знайти свою справу життя, отримати профільну освіту та стати затребуваним професіоналом, до простору для самореалізації та таких земних речей як місце проживання. 

Друга стратегічна задача молодіжної політики - сприяння розвитку необхідних навичок, інструментів для життя. 

Багато в чому вони перегукуються з навичками ХХІ сторіччя, які ще відносно нещодавно активно обговорювали на Світовому економічному форумі в Давосі. 

Умовні soft-skills для молоді: робота в команді, навчання протягом усього життя, медіаграмотність, навички адвокації, спілкування, особистісний розвиток, лідерство та багато іншого.  

Інструментально це може бути втілено як через формальну, неформальну та інформальну освіту. Наприклад, через участь молоді в молодіжних громадських організаціях, конкурсах, освітніх заходах в молодіжних центрах, молодіжних обмінах, долучення до прийняття рішень які стосуються молоді на локальному та національному рівні... 

Подумаймо метафорично. Уявімо молоду людину яка приїхала чи прилетіла зі свого рідного містечка у далеке невідоме місто “дорослого життя”. І від того на скільки вона володіє навичками для життя і залежить наскільки щасливою вона буде в цьому новому місті. Це такі прості речі, як дізнатися інформацію в довідці, викликати таксі чи оплатити комунальні послуги. 

Об'єднуючись навколо спільного розуміння змісту молодіжної політики, нам всім разом буде простіше приймати правильні і зважені рішення в цій сфері.

В першу чергу для побудови країни, де молоді люди почуватимуть себе комфортно і щасливо. Бо НаХіба Парламент, якщо не для цього?