Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі

Походження дитини – біологічний і соціальний зв'язок між нею та її батьками. Однак, це явище має і правовий характер.

Практично не виникає питань щодо визначення походження дитини, коли її народила жінка, яка перебуває у шлюбі, зареєстрованому у встановленому законом порядку. Інша ситуація, коли батьки дитини не перебувають у шлюбі.

Ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України (далі – СК України) закріплено загальну презумпцію щодо визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою: дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. При цьому, мати дитини не повинна надавати доказів походження дитини від свого чоловіка, а останній – доводити  своє батьківство.  Визначення походження дитини залежить, в першу чергу, від виконання батьками покладеного на них, в силу приписів ч.1 ст.144 СК України, обов’язку зареєструвати   народження дитини в органі ДРАЦС.  При реєстрації народження її походження визначається як від матері, так і від батька.

Ч. 1. ст.135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою регулюється ст. 125 СК України. Якщо мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини (ст.126 СК України); 2) за рішенням суду (ст.128 СК України).

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК  України).

Виходячи із ч.2  ст. 76 ЦПК України, докази можуть бути наступними: письмові, речові, електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Згідно вимог ст. 128 СК України для визнання батьківства, як і для встановлення батьківства, позов може бути пред’явлено матір’ю,  опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, самою дитиною, що досягла повноліття й особою, що вважає себе батьком дитини.

В основному, в українських судах слухаються справи про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей, батьки яких не перебувають у шлюбі, тому зупинимося на деяких із них.

Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було задоволено позовні вимоги про визнання батьківства у рішенні від 13 липня 2020 р. у справі № 210/5516/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90745805). Зокрема, судом встановлено, що “позивач і відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2005 р . по вересень 2006 року у місті Кривому Розі, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали спільні права та обов`язки, піклувались один про одного. Однак, у період, коли сім`я розпалась, народилась дитина, батьком якої є позивач, що не заперечується самою відповідачкою. Через той факт, що шлюбні відносини між сторонами не були узаконені органами ДРАЦС відповідач записала дитину під іншим прізвищем.

Відповідно висновку судово-медичної експертизи вірогідність того, що позивач дійсно є біологічним батьком дитини і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв`язків, за результатами експертизи складає менше 99,9998 %”.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідно до статей 213, 215 ЦПК (2004 року) рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК (2004 року), згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Краматорський міський суд Донецької області своїм Рішенням від 04 червня 2020 року  у справі № 234/982/20 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини задовольнив позовні вимоги батька ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/91102206).

Судом було встановлено що жінка, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі у період з 27.04.2007 року по 07.05.2019 року (фактично ж сімейні стосунки припинено на початку 2015 року),  народила 10.12.2019 р. дитину від позивача. Проте, батьком дитини було записано офіційного чоловіка, а не останнього.

Приймаючи рішення, суд керувався зокрема тим, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.

У Рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 18.06.2020 р. у справі № 686/2961/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90429836) про стягнення аліментів на утримання дитини у задоволенні позовних вимог матері було відмовлено.

В своєму позові вона зазначила, що перебуває у не зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від спільного проживання мають спільну дитину – сина, 2008 року народження. Однак, спільне життя з відповідачем не склалося, між ними припинено будь-які сімейні відносини, спільного господарства не ведуть.

Судом встановлено, що підставою запису відомостей про батька стала заява матері.

Ухвалюючи Рішення суд виходив з того, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 121 Сімейного кодексу України). Для визначення походження дитини від батька – визнання  батьківства – за  відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, необхідно звернутися до суду.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що необхідною умовою виконання певних функцій є той факт, що особа має бути носієм певних прав та обов`язків згідно чинного законодавства. Однак, на підтвердження своїх вимог, позивачем не надано доказів, які доводять походження дитини від відповідача, що могло б стати підставою для виникнення у останнього батьківських обов`язків.

Підсумовуючи зазначу, що згідно ст. 52 Конституції України діти є рівними у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.  Проте, слід зважати на те, що існує чітко  встановлений порядок визначення походження дитини від матері та батька. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі, може відбуватися: за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України); у судовому порядку (ст. 128 СК України).