Приєднання України до міжнародного кримінального судочинства

22 травня 2014 року на розгляд Верховної Ради України подано проект Закону України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», яким пропонується надання згоди на обов'язковість для України вказаного міжнародног

22 травня 2014 року на розгляд Верховної Ради України подано проект Закону України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», яким пропонується надання згоди на обов'язковість для України вказаного міжнародного договору.

Так, 20 січня 2000 року Україною підписано Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі – Римський статут), однак, до сьогодні його положення не є обов’язковими для України.

Парламентська Асамблея Ради Європи та Генеральна Асамблея ООН неодноразово вказували на важливість ратифікації Римського статуту і закликали держави приєднатися до нього.

Міжнародний кримінальний суд створено виходячи з мети та принципів діяльності Організації Об'єднаних Націй, визначених статтями 1 і 2 Статуту ООН. Пункт 4 статті 2 Статуту ООН визначає, зокрема, що всі держави повинні утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з метою Організації Об'єднаних Націй.

Відповідно до статті 1 Римського статуту Міжнародний кримінальний суд є постійно діючим органом міжнародного кримінального судочинства, що має повноваження здійснювати юрисдикцію над особами, які вчинили найнебезпечніші порушення прав людини та гуманітарного права та які відповідальні за особливо тяжкі злочини, що викликають занепокоєння міжнародного співтовариства.

Завдяки принципу компліментарності юрисдикція Міжнародного кримінального суду не порушує невід’ємного права держав-учасниць здійснювати правосуддя щодо переслідування і притягнення до відповідальності винних осіб, а навпаки стимулює дотримання загальновизнаних стандартів кримінальної юстиції на національному рівні, шляхом гармонізації національного кримінального та кримінально-процесуального законодавства до міжнародних норм.

Враховуючи той факт, що Міжнародний кримінальний суд є основоположним засобом  збереження миру і посилення міжнародної безпеки, Спільною позицією Ради Європейського Союзу щодо Міжнародного кримінального суду від 13 червня 2003 року визнано, що найширше приєднання якомога більшої кількості країн Світу до Римського статуту є вкрай важливим кроком для забезпечення повної ефективності діяльності Міжнародного кримінального суду.

У 2010 році, на Конференції з перегляду Римського статуту в м. Кампала (Уганда), Резолюцією RC/RES.5 було прийнято поправки до статті 8 Римського статуту, якими доповнено перелік воєнних злочинів, та Резолюцією RC/RES.6 було прийнято поправки до Римського статуту шляхом доповнення Римського статуту новими статтями, які містять визначення «злочину агресії» (стаття 8-біс) та умови, за яких Суд здійснює юрисдикцію щодо цього злочину (статті 15-біс і 15-тер).

Римський статут містить важливі міжнародно-правові механізми щодо взаємодії Міжнародного кримінального суду з Радою безпеки ООН в контексті здійснення міжнародного кримінального судочинства.

21 березня 2014 року Україна взяла на себе зобов’язання ратифікувати Римський статут, підписавши Угоду про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони (стаття 8 вказаної Угоди).

Після ратифікації Україною в установленому порядку Римського статуту, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні особливо-тяжких злочинів проти людства, передбачених вказаним міжнародно-правовим актом, стане не просто правом, а міжнародно-правовим обов'язком України відповідно до чинних міжнародних договорів, учасником яких є наша держава.

Також слід звернути увагу на те, що законопроектом пропонується ратифікувати Римський статут із деякими заявами України щодо конкретизації та застосування його положень.

Так, до пункту 2 статті 11 Римського статуту Україною заявлено про зворотну дію в часі його положень для нашої держави, тобто юрисдикція Міжнародного кримінального суду поширюється на будь-які злочини, зазначені у статті 5 Римського статуту, навіть якщо їх вчинено до набрання чинності для України Римським статутом.

До того ж, до пункту 1 статті 87 Римського статуту Україною заявлено про співробітництво Міжнародного кримінального суду з Міністерством юстиції України та Генеральною прокуратури України, а відповідно до заяви України до підпункту "b" пункту 1 статті 103, Україна готова приймати для відбування покарання осіб, засуджених Міжнародним кримінальним судом.

Враховуючи вищенаведене, ратифікація Римського статуту потребуватиме наступної імплементації його норм у національне законодавство з метою їх гармонізації та приведення у відповідність одні до одних. Зокрема, потребуватимуть змін Кримінальний, Кримінальний-процесуальний та Кримінально-виконавчий кодекси України в частині доповнення їх положеннями щодо конкретизації особливо тяжких злочинів проти людства та порядку передачі кримінальних справ на розгляд Міжнародного кримінального суду. Крім того, національне законодавство, що регулює відносини у сфері кримінального права та кримінального процесу потребує суттєвого доопрацювання в частині передбачення відповідними нормами положень щодо взаємодії національних правоохоронних органів, органів пенітенціарної системи з Міжнародним кримінальним судом.

Крім того, змін можуть зазнати й інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, в частині компетенції уповноважених державних органів у сфері співробітництва з Міжнародним кримінальним судом.

Приєднання України до Римського статуту наблизить Україну до стандартів Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи та Європейського Союзу у сфері верховенства права та дотримання прав людини під час боротьби з особливо тяжкими злочинами проти людства, що загрожують миру, безпеці та добробуту і викликають занепокоєння всього міжнародного співтовариства, а також сприятиме належному виконанню Україною зобов’язань за Угодою про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Cоюзом і його державами-членами, з іншої сторони.