До питання про Міністерство інформаційної політики України

Знову про інформаційну безпеку, наразі – в контексті державотворення.

Знову про інформаційну безпеку, наразі – в контексті державотворення. Особливо хотів би, щоб мене почули ті, хто із наспіх зібраних ідей та наслідків переляку прагне зліпити бронебійну кулю, яка має здобути нам перемогу в інформаційному протистоянні з російською пропагандистською машиною.

Нижче я наводжу документ, підготовлений Департаментом інформаційної безпеки Апарату РНБО України в жовтні 2010 року. Після того, як в Адміністрації Президента України в черговий раз «зарубали» матеріали до засідання РНБО з питання «Про вдосконалення протидії негативним іноземним інформаційним впливам» з формулюванням «Такої проблеми не існує», ми вирішили звернутися до Кабінету Міністрів. Можливо, прозвучить смішно чи наївно, але нам хотілося кричати, щоб хтось у владі нас таки почув.

Одразу зазначу, що лист, хоч і був підписаний і направлений, зрештою все-таки виліз боком його авторам, бо після цього Департаменту почали «плести лапті», а потім і зовсім скоротили, а Р. Богатирьова підкреслено нервово реагувала на нашу діяльність: «Кандауров із своїм Департаментом задовбав уже всіх своїми страшилками». Можу тільки уявляти, що їй сказали ті, хто розглядав цього листа.

Я пропоную цей документ вашій увазі у контексті анонсованого утворення Міністерства інформаційної політики. Одразу наголошу, що безперечно підтримую цю ідею, хоч як би до неї ставилися активісти руху «Стоп цензурі» та інші громадські діячі. Водночас вважаю, що люди, які працюватимуть у цій сфері, мусять усвідомити, що проблема полягає не так в агресивних діях Росії, як у нас самих. Адже Росія, як і інші держави, розуміє силу злагодженої і потужної інформаційної політики. А ми – ні. До речі, злагодженої у найширшому сенсі – і державних органів, і громадянського суспільства.

Що до іншого документа – Схеми деградації структури формування інформаційної політики держави, – то це, скоріше, довідковий матеріал. Щоб зайвий раз хтось не починав фантазувати на дану тему.

До слова, попереджаю, цей документ не грифований, а робочий. І загалом застеріг би державних службовців від зловживання грифом. Гриф на документі відразу обмежує адресата і тих, хто потенційно має реалізувати вашу ідею, тож зростає імовірність, що ляже ваш документ на глибину недосяжності, а наступники знову почнуть винаходити велосипед. Далі буде.

Прем’єр-міністрові України

АЗАРОВУ М.Я.

Щодо вдосконалення системи 

забезпечення інформаційної безпеки України

Шановний Миколо Яновичу!

Вітчизняні спецслужби продовжують фіксувати факти розповсюдження у світовому та вітчизняному інформаційному середовищі інформації, яка за своїм характером та змістом завдає шкоди національним інтересам України.

Інформаційні кампанії проти України, як правило, організовуються та здійснюються закордонними суб’єктами. Вони являють собою сукупність чітко скоординованих за змістом і часом інформаційні повідомлення; тематичні публічні висловлювання представників політичної, бізнесової та культурної еліти (власних держав та України); тенденційно інтерпретовані заяв лідерів третіх країн та інше.

Протягом ІІ-ІІІ кварталів ц.р. інформаційна активність іноземних країн щодо України зросла у порівнянні з І кварталом. Необхідно констатувати посилення негативного інформаційного впливу з боку країн ЄС та США. При цьому традиційно інтенсивний негативний інформаційно-психологічний тиск на Україну спостерігається з боку Румунії та Угорщини. Варто зауважити, що незалежно від коригування зовнішньополітичного курсу України залишається достатньо високим та має тенденцію до збільшення рівень інформаційного впливу Російської Федерації.

За наявною інформацією, протягом 2010 року інформаційні акції та інформаційні кампанії, які шкодили національним інтересам України з боку Румунії, передовсім спрямовувалися на:

• висування територіальних претензій Україні (прямо або приховано);

• звинувачення України в утисканні прав румунських національних меншин;

• протидію реалізації з боку України проекту з відновлення та експлуатації глибоководного каналу «Дунай – Чорне море».

Російська Федерація значно розширила спектр інформаційного впливу на Україну, спрямовуючи головні зусилля на:

• привернення уваги до питання щодо можливих територіальних претензій до України;

• підтримку ідеї створення нових автономій на українській території, зокрема Русинської на Закарпатті;

• посилення уваги до загострення румуно-українських відносин;

• активізацію інформаційних заходів, спрямованих на зрив військово-технічного співробітництва України;

• переконання української сторони у необхідності розвитку відносин з Організацією Договору про колективну безпеку (ОДКБ);

• продовження інформаційно-пропагандистської кампанії з дискредитації політики керівництва України в Криму, зокрема щодо соціально-гуманітарної (в т.ч. мовної) політики.

Антиукраїнські інформаційні заходи США в основному були спрямовані на:

• поширення критичних оцінок щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, зокрема щодо обмеження свободи слова, уповільнення процесу впровадження принципів демократії в Україні та зростання рівня корупції;

• створення негативного інформаційного фону довкола економічних реформ, зокрема щодо можливої дестабілізації національної фінансової системи України внаслідок збільшення зовнішніх запозичень, через відновлення кредитної лінії МВФ.

Країни ЄС здебільшого надавали негативну оцінку в інформаційних матеріалах щодо:

• перспектив європейської інтеграції України внаслідок українсько-російського зближення та посилення авторитарних тенденцій у системі державного управління;

• поглиблення поляризації українського суспільства внаслідок зміни зовнішньополітичного курсу держави;

• створення негативного інформаційного фону довкола внутрішньої ситуації в Україні щодо розбалансованості політичної системи, високого впливу українських фінансово-олігархічних груп на економіку держави, залежності економіки України від експорту російських енергоносіїв.

Для просування власних інтересів в медіа-просторі іноземні структури використовують весь спектр сучасних засобів масової інформації (радіо, телебачення, Інтернет, друковані ЗМІ), як національних, так і закордонних, через спеціально створені розгалужені мережі піар-компаній.

Такі негативні іноземні інформаційно-психологічні впливи завдають значної шкоди національним інтересам України в економічній, зовнішньополітичній, військовій, внутрішньополітичній та інших сферах.

Варто зауважити, що ситуація, яка склалася з використанням іноземними державами негативних інформаційних впливів щодо України, пов’язана з наявністю широкого кола внутрішніх проблем у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави.

Зокрема, однією з основних проблем є відомча автономність установ, які відповідають за окремі аспекти інформаційної політики та інформаційної безпеки держави. Існуюча структура не відповідає сучасним викликам національній безпеці в інформаційній сфері. Україна не має ефективного спеціально уповноваженого державного органу, який займався би комплексним вирішенням усього спектра питань зазначеного напряму. Нині в Україні тими чи іншими аспектами забезпечення інформаційної безпеки, зокрема питаннями протидії негативним іноземним інформаційним впливам, опікується понад 20 державних органів та установ, серед яких – СБУ, СЗР, ГУРМО, МВС, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Держкомтелерадіо, МЗС, Мінкультури, Мін’юст та інші, діяльність яких почасти дублюється та не корелюється між собою.

Окрім того, в Україні відсутній спеціальний планувальний та управляючий орган, який займався би координацією роботи органів державної влади щодо виявлення на ранній стадії ознак проведення іноземними державами інформаційних акцій (операцій, кампаній тощо), здійснював їх аналіз, а також формував комплекс загальнодержавних заходів щодо запобігання, нейтралізації та протидії, а також розробляв та реалізовував заходи пропагандистського характеру.

Ситуація загострюється неспроможністю Української держави забезпечити створення якісного національного інформаційного продукту, в тому числі російською, румунською, угорською та іншими мовами, з метою витіснення іноземного інформаційного продукту, який створює передумови для виникнення загроз національній безпеці нашої держави, а також забезпечити наповнення світового інформаційного простору позитивною інформацією про Україну.

Також погіршує ситуацію відсутність цілісних внутрішніх і зовнішніх мереж засобів масової інформації (друкованих, телебачення та радіомовлення, Інтернет ресурсу), спрямованих на висвітлення державної політики та обстоювання національних інтересів України.

Варто зауважити, що відповідно до Положення про Державний комітет телебачення та радіомовлення України Держкомтелерадіо є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах та відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, має розробляти заходи щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує національним інтересам держави.

Проте, як засвідчує практика, через об’єктивні та суб’єктивні причини Держкомтелерадіо не спроможний налагодити дієву координацію між суб’єктами галузі та забезпечити реалізацію державної політики в інформаційній сфері.

Таким чином, необхідно констатувати, що забезпечення інформаційної безпеки в Україні неможливе без виконання низки завдань, зокрема:

• докорінної модернізації системи забезпечення інформаційної безпеки держави;

• перегляду засад формування та впровадження державної інформаційної політики;

• розробки та імплементації адекватних сучасних методів і заходів захисту національного інформаційного простору від негативних іноземних інформаційних впливів;

• забезпечення достатнього рівня присутності національного інформаційного продукту в глобальному міжнародному інформаційному просторі.

Хочемо звернути Вашу увагу, що усвідомлення необхідності впровадження цілісної інформаційної державної політики, спрямованої на відстоювання та просування державних інтересів, висвітлення політики держави в національних та провідних світових ЗМІ, створення позитивного міжнародного іміджу, зумовило підготовку матеріалів до засідання РНБО України з питання «Про вдосконалення протидії негативним іноземним інформаційним впливам», проведення якого було відтерміновано на невизначений термін.

Враховуючи викладене, з метою провадження цілісної інформаційної політики держави пропонуємо:

• прийняти урядове рішення про створення на основі Держкомтелерадіо нової за статусом, повноваженнями та політичною вагою установи – Міністерства інформації України, яке максимально інтегрувало би специфічні повноваження, розпорошені на сьогодні між великою кількістю державних установ;

• надати Міністерству інформації право розробляти заходи щодо впровадження державної інформаційної політики та координувати процес їх реалізації;

• надати Держкомтелерадіо (передбачивши його у складі Міністерства інформації України) право ідеологічно координувати діяльність державних телерадіокомпаній (НТКУ, НРКУ, УТР та ОДТРК);

• зобов’язати спецслужби надавати Міністерству інформації на постійній основі інформаційні та аналітичні матеріали щодо потенційних та існуючих загроз національним інтересам України в інформаційній сфері з метою проведення та коригування інформаційної політики держави;

• доручити Міністерству інформації, з метою нівелювання негативної та необ’єктивної інформації щодо нашої держави та обстоювання національних інтересів, розробити та провести інформаційні кампанії в національному та закордонному інформаційному просторі з висвітлення:

– чіткого дотримання Україною міжнародних правил торгівлі зброєю, а також щодо спроможності українських підприємств на високому рівні проводити виробництво, ремонт та модернізацію озброєнь та військової техніки;

– дотримання українською стороною основних принципів демократії, у т.ч. недоторканності засобів масової інформації, а також забезпечення захисту з боку держави свободи ЗМІ та відкритості влади для преси і суспільства;

– позитивного досвіду та конструктивних зусиль України у сфері врегулювання міжнаціональних відносин в АР Крим;

– використання окремими сусідніми країнами (Румунією, Угорщиною, Польщею, Туреччиною, Російською Федерацією) подвійних стандартів стосовно України у сфері захисту прав національних меншин, а також з інших спірних питань.

З повагою                                                                

  Р. БОГАТИРЬОВА