Розвиток соціальних послуг та захисту прав дітей

Здійснення реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей є одним із пріоритетних напрямів державної політики в Україні

Реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей закріплено Національною стратегією у сфері прав людини (Указ Президента України від 25.08.2015 № 501), та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 526-р „Про Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017–2026 роки та план заходів з реалізації її І етапуˮ.

За 2 роки реформи ліквідовано 20 закладів інституційного догляду та виховання, реформовано у денні заклади або стаціонарні заклади ще 37.

При цьому на 9% зменшилась кількість закладів підпорядкованих МОН, і на 13% - будинків інтернатів підпорядкованих Мінсоцполітики.

Також відбулось зменшення кількості дітей, які перебувають у закладах цілодобово в середньому на 13%. 

Основні досягнення І етапу Стратегії:

- затверджено примірне положення про малий груповий будинок як тип закладу з умовами виховання,  максимально наближеними до сімейних, введено цей тип закладів у бюджетне законодавство, запроваджено субвенцію з державного бюджету на утримання дітей у ньому;

- знято обмеження щодо сумарного обсягу грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам з метою забезпечення рівних фінансових гарантій всім дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, що виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, незалежно від черговості їх влаштування;

- затверджено Програму підготовки до самостійного життя випускників закладів інституційного догляду та виховання дітей, осіб з числа вихованців прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу;

- запроваджено щорічний перегляд рішення про влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, в інституцію на засіданні комісії з питань захисту прав дитини;

- підготовлено, апробовано та затверджено примірну комплексну тренінгову програму реформування системи інституційного догляду і виховання дітей та підготовлено 43 регіональні тренери-консультанти з числа працівників служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інститутів громадянського суспільства для проведення навчально-просвітницьких заходів з питань деінституціалізації в Україні на місцях;

- введено обмеження щодо права на проживання дітей в інтернатах спеціальних та санаторних шкіл, навчально-реабілітаційних центрів тільки у разі, коли перебування в дорозі дитини в один бік перевищує одну годину або відсутнє пряме транспортне сполучення, або за протоколом реабілітації передбачено обмеження фізичного навантаження.

В червні 2020 року Урядом затверджено План заходів з реалізації ІI етапу Стратегії із розподілом заходів на центральному та місцевому рівнях, а також із відповідними показниками виконання у розрізі років.

План заходів з реалізації ІІ етапу Стратегії спрямований на:

• забезпечення виконання регіональних планів реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;

• реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей;

• зменшення кількості дітей, які виховуються в закладах інституційного догляду та виховання, зокрема шляхом влаштування їх до сімейних форм виховання;

• забезпечення доступності послуг для дітей та сімей з дітьми відповідно до їх потреб на рівні територіальної громади;

• скорочення мережі закладів інституційного догляду та виховання дітей.

Ми знаємо, що Міністерство соціального захисту та праці Литовської Республіки розробило та затвердило план дій по переходу від системи інституційного догляду до послуг сімейного типу на рівні місцевого самоуправління на 2014-2020 роки.

Було передбачено 3 етапи процесу реформи:

І – створення необхідних для реформи умов і надання послуг при підвищенні рівня доступності послуг, які вже є (2014-2018).

ІІ – розширення інфраструктури послуг в регіоні (2017-2020).

ІІІ – надання цільовим групам нових форм послуг (2017-2020).

Крім того, Мінсоцполітики у 2020 році впровадило принципово новий підхід до влаштування дітей у заклади на цілодобове перебування, який уже дав можливість зменшити на 19% кількість дітей, влаштованих у інституції. Важливим результатом його впровадження також є те, що місцева влада, нарешті, побачила кожну дитину, яка перебуває в закладах, і кожну родину  з дитиною, якій потрібна підтримка задля того, щоб діти проживали в сім’ї.

В червні Урядом схвалено розроблений Мінсоцполітики проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей”, прийняття якого окрім іншого забезпечить:

- звуження підстав до влаштування та перебування дитини в закладах інституційного догляду,

- відповідальність кожного суб’єкта за прийняття рішення про влаштування дитини до закладу інституційного догляду,

- зміну підходів до фінансування, які сприятимуть реалізації права дітей на виховання і проживання в сім’ї, дотриманню принципів соціальної справедливості, щоб змінити ситуацію, коли вартість утримання дітей в інституціях є вищою за будь-який вид державної допомоги сім’ї.

Щодо забезпечення права кожної дитини зростати і виховуватись в сімейному оточенні або наближеному до сімейного.

Щорічно протягом року близько 10 тисяч дітей набувають статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування.

При цьому щороку кількість статусних дітей зменшується. Якщо у 2010 році їх кількість становила 103 512 осіб, то на початок 2020 року таких дітей було 69 575. З майже 70 тисяч статусних дітей близько 23 тисяч дітей-сиріт, та більше 48 тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування.

Станом на 31.12.2020 на обліку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування перебуває 69 575 тисячі осіб, з них 975 – внутрішньопереміщені.

Загалом сімейними формами виховання охоплено 64 019 дитини, що становить 92% від загальної кількості таких дітей.

Тому пріоритетним залишається влаштування дітей даної категорії у сімейні форми виховання.

Найбільш поширеною формою влаштування є опіка, піклування – це 49 011 тисяч дітей, які здебільшого влаштовані в сім’ї родичів.

Також наразі в Україні функціонує:

- 1 236 дитячих будинків сімейного типу та 3 172 прийомні сім’ї, в яких виховується 14 510 дітей, що на 452 дитини більше, ніж у 2020.

При цьому неважливо, що кількість прийомних сімей зменшується, а дитячих будинків збільшується, головне, що загальна кількість дітей, які  виховуються в цих сім’ях зростає.

Так, якщо у 2010 році в таких сім'ях виховувалось 9,2% від загальної кількості статусних дітей, то сьогодні цей відсоток становить 20,9%. А загальна кількість дітей збільшилась з 9 024 до 14 510 осіб.

З 1 січня 2020 року:

збільшено з 2 до 2,5 прожиткових мінімумів, а якщо дитина з інвалідністю – до 3,5 розмір державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, сім’ях опікунів (піклувальників);

збільшено розмір грошового забезпечення прийомним батькам, батькам-вихователям до одного прожиткового мінімуму для працездатної особи на кожну прийомну дитину, дитину-вихованця;

З метою забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, запроваджено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво / капітальний ремонт / реконструкцію малих групових будинків, будівництво / придбання житла для дитячих будинків сімейного типу, та забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, виготовлення проектно-кошторисної документації (у 2017 році 277,3 млн. грн., у 2018 році - 517,7 млн гривень, у 2019 році – 717,7 млн. грн., у 2020 році - 795 384,3 тис. грн).

За чотири роки за кошти субвенції придбано 153 житлове приміщення для дитячих будинків сімейного типу та 468 квартир соціального призначення, 4544 квартир для осіб з числа дітей-сиріт.

Запровадження послуги патронату над дитиною.

Послуга патронату над дитиною передбачає тимчасовий догляд та виховання дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками складних життєвих обставин, що спричинили вилучення дитини.

Зазначена послуга запроваджена Законом України від 26.01.2016  № 936-VIII „Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми” для забезпечення реалізації в повній мірі права дитини на виховання в сімейному середовищі.

Фінансування послуги патронату над дитиною до 2027 року здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом „гроші ходять за дитиною”, оплату послуг із здійснення патронату над дитиною та виплату соціальної допомоги на утримання дитини в сім'ї патронатного вихователя, підтримку малих групових будинків.

Наразі функціонує 168 сімей патронатних вихователів.

Переваги запровадження патронату над дітьми:

• патронат є реальним механізмом недопущення вилучення дитини з родинного середовища до інституційного закладу;

• патронат дозволяє зберегти родинні стосунки дітей (не розлучення братів і сестер з однієї сім’ї) влаштовуючи їх в одну патронатну сім’ю, а не в різні інституційні заклади;

• 45 % дітей, які перебували в сім’ях патронатних вихователів, повернуті в біологічну родину, інші сімейні форми виховання (прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного виховання).

Щодо питань міждержавного усиновлення.

На сьогодні Мінсоцполітики ініційовано процедуру приєднання України до Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення, вчиненої 29.05.1993 у м. Гаазі (далі – Гаазька конвенція), у якій закріплено принципи міждержавного усиновлення з максимальним урахуванням найвищих інтересів дитини.

Відповідно законодавства України Президент України або Кабінет Міністрів України розглядають пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору України і приймають рішення про внесення на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи проекту Закону про ратифікацію міжнародного договору України.