Інноваційна діяльність підприємства. З чого починається і як її організувати

Інноваційна діяльність підприємства - це важлива складова його успіху, адже вона забезпечує конкурентоспроможність та розвиток, з цим важко сперечатися. Більшість власників бізнесу хочуть мати інноваційне підприємство, а більшість співробітників мріють працювати у такому. Але в чому ж тоді причина низької інноваційної активності серед українських підприємств і як налагодити інноваційну діяльність? Для цього необхідно позбутися існуючих стереотипів та краще зрозуміти процес пошуку та впровадження інновацій. 

Руйнування міфів

В одній з попередніх статей я вже піднімав питання проблем, з якими стикнулося українське суспільство протягом своєї незалежності. Вони докорінно вплинули на розвиток інновацій в країні. Серед основних із них - перехід від планової економіки до ринкової та занепад інноваційної культури. (Проблеми розвитку інновацій в Україні. Спадок та культурний аспект)

Сьогодні більшість людей формують своє уявлення про інновації або на основі ще радянського досвіду, або ж на основі успішних історій великих технологічних корпорацій. Подібне уявлення не тільки не сприяє розвитку інноваційної діяльності, а й є абсолютно шкідливим, тому що призводить до таких стереотипів, як “інновації повинні фінансуватися виключно державою”, “інновації - це проривні відкриття, які повинні змінити ринок чи галузь, а все інше не є інноваціями”, “щоб впроваджувати інновації потрібна складна структура підприємства, багато спеціалістів та потужний фінансовий ресурс” і багато інших. 

“Нас не цікавлять інновації, у нас і так багато роботи, ми заробляємо перевіреним способом.” - директор підприємства, що збанкрутувало.

Насправді подібні судження помилкові і не відповідають дійсності. В радянському союзі наукова діяльність та впровадження її результатів активно фінансувалися державою, тому що це був елемент планової економіки, такий підхід дозволив досягти успіху в розвитку стратегічних галузей, але в довгостроковій перспективі був програшним, оскільки не був спрямований на розвиток і задоволення потреб суспільства, як основного споживача кінцевих продуктів інноваційної діяльності. В умовах ринкової економіки “технічне завдання” ставить в першу чергу ринок, а не держава. В розвинених технологічних країнах державні програми фінансування направлені на розвиток фундаментальної науки, а прикладні інновації фінансуються лише як можливий бізнес, який спроможний створити додану вартість у загальній економічній системі.  Також слід зазначити, що подібне фінансування надається на конкурентних умовах, а не “по замовчуванню”. Тому, коли українські науковці скаржаться на ситуацію в Україні і приводять приклади інших розвинених країн, їм варто задуматися, чи витримали б вони конкуренцію в наукових середовищах тих країн у боротьбі за державні кошти.

“Ні, в світі немає конкурентів, це унікальна розробка, для того щоб побудувати підприємство навколо неї потрібні мільйони, якщо у вас їх немає, то про що далі розмовляти?” - невизнаний науковець. 

Щодо гіперболізованих очікувань від впливу інновацій на ринок чи галузь слід зауважити, що вони за рівнем новизни та масштабу поділяються на наступні типи:

1. Локальні, які впроваджуються в рамках однієї компанії.

2. Регіональні, мають елемент новизни для галузі у цілому регіоні.

3. Світові, змінюють галузь у всьому світі. 

Тому в цьому питанні треба керуватися виключно тим, що будь-яка інновація має сприяти розвитку підприємства, навіть незначні якісні нововведення всередині компанії в своїй сумі можуть сприяти підвищенню конкурентоспроможності бізнесу. Це той випадок, коли кількість переходить в якість.

“Інновація - це нова ідея, впровадження якої створює нову цінність.”

Структура, наявність спеціалістів та фінансові ресурси мають дуже важливе місце в інноваційній діяльності, але всі вони підчиняються культурі підприємства та існуючій інфраструктурі для пошуку та впровадження інноваційних рішень, яка дозволяє збирати інноваційні пропозиції, правильно їх обробляти та приймати ефективні рішення щодо імплементації. Тобто першочерговою умовою інноваційного розвитку підприємства є наявна екосистема, яка залежить від розміру та сфери діяльності бізнесу. Підтвердженням цьому є велика кількість гаражних стартапів, запущених на гроші FFF, які в майбутньому склали конкуренцію технологічним гігантам. 

Зв’язок, напрямок та перші кроки

Налагодження ефективної інноваційної діяльності на підприємстві слід почати з опису існуючих бізнес-процесів, стейкхолдерів, бізнес-моделі та продуктів. 

Вони мають тісний взаємозв’язок між собою. Інновації за сферою впровадження поділяються на чотири типи:

1. Продуктові, стосуються розширення продуктової лінійки та якісного покращення характеристик продукту.

2. Процесні, оптимізують та вдосконалюють процеси виробництва, доставки продукту клієнту та подальшої взаємодії з ним.

3. Управлінські, підвищують ефективність діяльності організації за рахунок кращих методик організації праці та взаємодії в компанії.

4. Стратегічні, вносять зміни в бізнес-модель підприємства а також в стратегії його діяльності. 

Тому бізнес-процеси, напрямки, способи діяльності та самі продукти будуть виступати прямими об’єктами інноваційної діяльності, а стейкхолдери внутрішніми чи зовнішніми ініціаторами інноваційних рішень. 

Виникнення інноваційних ідей буває спонтанним, але ця спонтанність дуже умовна. Зазвичай людина формує нові ідеї довкола того, з чим постійно стикається і чим цікавиться. З цієї причини не варто очікувати інноваційних управлінських рішень від оператора верстату, а технологічних - від директора з маркетингу. Хоча погляд зі сторони незаангажованої людини з іншої сфери може наштовхнути на просте та ефективне впровадження. Щоб максимально ефективно використовувати людський креативний потенціал слід сформувати інноваційну екосистему на підприємстві, яка включатиме наступні компоненти: культура, система збору та обробки пропозицій та базу знань.

Створення інноваційної екосистеми.

Інноваційна екосистема - це система, що саморегулюється та розвивається, забезпечуючи найкращі умови для виникнення інноваційних ідей та подальшого їх впровадження. Першою й основновною її компонентою є інноваційна культура. Вона представляє собою набір уявлень та цінностей, що пов’язані з креативною діяльністю співробітників компанії. 

Основні ознаки інноваційної культури в компанії:

- толерантність до помилок та ризику, компанія готова до мотивованого ризику, ініціатива заохочуються, а невдачі розглядаються як досвід та можливість до подальшого навчання;

- внутрішня міжфункціональна взаємодія, різні відділи та підрозділи співпрацюють між собою та обмінюються знаннями і досвідом;

- розширення повноважень, працівники отримують повноваження приймати рішення за своїми напрямками діяльності та залучаються як співавтори;

- лояльність керівництва, керівництво підтримує різноманітність точок зору та заохочує працівників до розробки і впровадження інновацій, забезпечуючи підтримкою та ресурсами;

- постійне навчання, підприємство інвестує кошти в навчання та розвиток своїх співробітників, навчає їх інструментам роботи з інноваційними проєктами;

- стратегія інноваційного розвитку, компанія доносить до своїх співробітників цілі та візію, які окреслені в стратегії, заохочуючи до їх досягнення;

- креативність та власна точка зору культивуються як цінності;

- чіткі вимоги до інноваційних пропозицій та показники ефективності, працівники розуміють, які інноваційні рішення мають цінність та які критерії оцінки до них висуваються, щоб вони були розглянуті та впроваджені;

- винагорода, працівники отримують матеріальну та нематеріальну винагороду релевантну до впливу впровадженого інноваційного рішення.

Якщо культура в екосистемі відіграє роль умов, що забезпечують формування інноваційних рішень, то система збору та обробки пропозицій представлятиме собою інфраструктуру, яка дозволятиме їм рухатися далі. 

 Основні задачі системи збору та  обробки інноваційних пропозицій:

- забезпечення легкої та швидкої подачі пропозиції, пропозиція подається через прості і доступні канали комунікації у відповідності до розроблених форм;

- якісна взаємодія структурних підрозділів, які дотичні до об’єкту інноваційного впровадження, формуються крос-функціональні команди, які забезпечують всебічний аналіз та розвиток інноваційного рішення;

- залучення ініціатора до робочої групи та сприяння його професійному розвитку, носій ідеї отримує можливість розвивати свою ідею за підтримки інших профільних спеціалістів, отримуючи таким чином нові для себе знання та досвід;

- ефективна оцінка інновації на життєздатність та формування техніко-економічного обґрунтування, інноваційне рішення оцінене в короткостроковій та довгостроковій перспективі, окреслені результати його впровадження, порахований вплив;

- формування інформативного звіту, менеджмент має достовірну інформацію, яка подана у відповідній формі для прийняття подальшого рішення;

- накопичення здобутого досвіду та створення на його основі знань, весь досвід здобутий під час роботи над інноваційним рішенням описаний і зроблені висновки. 

Обробка інноваційних пропозицій вимагає додаткових ресурсів, тому підприємство повинно отримувати максимальну цінність від цієї діяльності. Негативний результат - це також результат, який виражений через досвід. Цей досвід повинен бути описаним, на його основі формується знання, яке вноситься до бази знань компанії. В майбутньому це знання допоможе скоротити процес обробки подібних пропозицій, або ж створить можливість для їх впровадження, якщо існуючі умови цьому сприятимуть. 

Можливо, на перший погляд інноваційна екосистема виглядає складно і недоступно, але це не так. Розмір та ресурси підприємства жодним чином не впливають на культуру всередині компанії, оскільки це поняття світогляду, філософії та цінностей, систему збору, обробки інноваційних рішень та базу знань можна легко впровадити за допомогою безкоштовних та недорогих програмних рішень. Тому інноваційним підприємством може собі дозволити бути будь-який бізнес, як великий, так і малий. 

Короткий гайд

1. Опишіть бізнес-модель підприємства, основні та допоміжні бізнес-процеси, вкажіть співробітників задіяних в них, також зробіть опис вашого продукту.

2. Сформулюйте основні принципи інноваційної культури вашого підприємства, продумайте систему мотивації для співробітників.

3. Розробіть шаблони для подачі інноваційних пропозицій.

4. Сформуйте стратегію інноваційного розвитку підприємства.

5. Ознайомте співробітників з принципами інноваційної культури, системою мотивації та шаблонами для подання пропозицій, окресліть цілі стратегії інноваційного розвитку.

6. Опитайте співробітників та підберіть канали для комунікації, які будуть доступними та зрозумілими для всіх або більшості.

7. Проведіть загальний челендж з подачі інноваційних пропозицій та сформуйте крос-функціональну команду з ініціативних співробітників.

8. Розберіть одну або кілька інноваційних пропозицій та сформуйте проєкт, що готовий до розгляду.

9. Впровадьте пілотний проєкт у малій моделі та нагородіть ініціаторів.

10. Занесіть результати впровадження до бази знань.

11. Популяризуйте інноваційну діяльність на своєму підприємстві та розвивайте інноваційну екосистему.

Підсумовуючи, організація та управління інноваційною діяльністю на підприємстві є багатогранним процесом, який вимагає ретельного планування, відданості керівництва та культури, яка сприяє творчості та постійному вдосконаленню. Вирішуючи загальні виклики, впроваджуючи ефективні системи комунікації та оцінки, а також розвиваючи інноваційну культуру, підприємства можуть використовувати силу інновацій для процвітання в сучасному конкурентному бізнес-середовищі.