Тренди нормативно-правового регулювання водневих технологій у 2024 році
2024 рік ознаменувався активністю у сфері регуляторної політики водневої галузі як у Європі, так і у світі. Європейський Союз демонструє стратегічну рішучість у створенні комплексної нормативної бази для розвитку водню, що супроводжується залученням значних фінансових ресурсів, міжнародного партнерства та інноваційних підходів. Інші глобальні гравці також посилюють свої позиції, розробляючи національні стратегії та інфраструктурні проєкти, які можуть змінити енергетичний ландшафт у наступні десятиліття.
Ця стаття є своєрідним підсумком і дослідженням сучасних трендів водневої галузі, яка сьогодні стоїть на порозі масштабної трансформації. Вона відображає не лише амбіції держав і бізнесу, а й виклики, з якими стикається світова спільнота, зокрема в контексті Енергетичного Переходу, декарбонізації та забезпечення енергетичної безпеки.
Рік, що минає, підкреслив важливість глобальної співпраці у сфері розвитку водню, яка стане ключем до сталого майбутнього енергетики. У цьому контексті Європа продовжує відігравати роль лідера, створюючи тренди, які можуть стати орієнтиром для інших регіонів. Ця стаття покликана допомогти краще зрозуміти динаміку змін у водневій галузі та визначити її подальший вектор розвитку.
Найбільший трендсеттер у 2024 році
У 2024 році ключовим лідером у формуванні трендів розвитку водневих технологій є ЄС, підтримуючи проєкти для підтримки виробництва водню, зокрема Німеччини та Франції. ЄС системно працює над формуванням нормативної бази та стимулюванням інвестицій у розвиток водневої економіки, що підтверджують його стратегічні ініціативи, зокрема Воднева стратегія ЄС та план REPowerEU. Ця стратегія передбачає виробництво 10 млн тонн відновлюваного водню у межах ЄС і ще 10 млн тонн імпорту до 2030 року.
У регуляторному полі важливим документом став пакет законодавчих ініціатив про водень та декарбонізовані ринки, який уточнює стандарти для синього та зеленого водню. Він також запроваджує правила для адаптації існуючої інфраструктури газових мереж для транспортування водню, що дозволяє зменшити капітальні витрати проєктів.
На додаток, програми, як-от IPCEI Hy2Tech, фінансують розробки в галузі електролізерів, формування національних водневих інфраструктур та транспорту. Залучення бізнесу до співпраці в межах ініціативи Європейський альянс чистого водню свідчить про потужну інтеграцію зусиль промисловості, науковців та урядів.
У 2024 році також зростає роль бізнесу як рушія інновацій. Наприклад, компанія Thyssenkrupp активно впроваджує водневі технології в сталеливарній промисловості, що є прикладом успішного переходу на декарбонізовані процеси.
Китай лідирує за збільшенням потужностей електролізера, із сукупною потужністю майже 220 МВт у 2022 році та 750 МВт, які будуються, як очікується, будуть введені в дію цього року.
У січні 2023 року Індія схвалила Національну місію з виробництва зеленого водню з метою виробництва 5 Мт відновлюваного водню до 2030 року та стати провідним виробником електролізерів.
У липні 2022 року Сполучене Королівство випустило свій стандарт низьковуглецевого водню, а в лютому 2023 року розпочало консультації щодо схеми сертифікації. Розпочато перший раунд розподілу електролізерів для підтримки проєктів виробництва водню за допомогою електролізу з метою укладання контрактів до кінця 2023 року.
У серпні 2022 року Сполучені Штати оголосили про важливі стимули для виробництва чистого водню відповідно до Закону про зниження інфляції (IRA).
У листопаді 2022 року Намібія оприлюднила свою Стратегію зеленого водню та його похідних, приєднавшись до Південної Африки як єдиної країни на південь від Сахари, яка прийняла водневу стратегію.
Громадські організації та науковці сприяють посиленню екологічного компонента водневої політики, зокрема через заклики до жорсткішого регулювання, аби уникнути «зеленого камуфляжу» (greenwashing) при виробництві синього водню, що залежить від технологій уловлювання вуглецю.
Довгостроковість трендів та їх вплив на галузь
Тренди нормативно-правового регулювання водню мають довгостроковий характер, адже вони інтегровані у стратегічні цілі ЄС до 2050 року, зокрема досягнення кліматичної нейтральності. Наприклад, Воднева стратегія ЄС передбачає поступове масштабування виробничих потужностей до 40 ГВт електролізерів до 2030 року. Це дозволить досягти цілей з виробництва 10 млн тонн відновлюваного водню щорічно.
Основні досягнення, яких очікують у довгостроковій перспективі:
1. Декарбонізація промисловості. Використання водню у сталеливарній промисловості дозволить замінити викопне паливо у виробничих процесах, що сприятиме скороченню викидів CO₂ до нуля. Очікується, що нові технології водневого виробництва сталі будуть комерційно доступними вже до середини 2030-х років.
2. Енергетична інтеграція. Водень може стати ключовим компонентом інтегрованої енергетичної системи, оскільки його можна зберігати та використовувати для балансування мереж із відновлюваними джерелами енергії, такими як сонце та вітер.
3. Транспортна революція. Водневі паливні елементи є ідеальним рішенням для важкого транспорту, авіації та морських перевезень. Розвиток інфраструктури заправок воднем стане вирішальним для поширення цієї технології. ЄС уже підтримує створення локальних «водневих долин» у рамках ініціативи Clean Hydrogen Partnership.
Виклики та необхідні умови для успіху:
- Зниження вартості виробництва зеленого водню шляхом масштабування та вдосконалення технологій електролізу.
- Уніфікація стандартів і сертифікації, зокрема впровадження системи гарантій походження (CertifHy), для забезпечення прозорості екологічності водню.
- Вирішення геополітичних ризиків, пов’язаних із залежністю від імпорту сировини для виробництва водню.
Прогноз на 2025 рік та короткострокові перспективи
2025 рік обіцяє стати новою віхою в розвитку водневих технологій та їх нормативно-правового забезпечення. ЄС продовжуватиме відігравати провідну роль у формуванні трендів, приділяючи особливу увагу масштабуванню виробництва зеленого водню, інтеграції інфраструктури та гармонізації міжнародних стандартів. Очікується, що нові регуляторні ініціативи, включно з розробкою системи гарантій походження водню та механізмами стимулювання інвестицій, забезпечать прискорення реалізації стратегічних цілей ЄС.
Світовий ринок водню вийде на новий рівень завдяки зростанню глобальних партнерств. Зокрема, посилиться співпраця між Європою, Близьким Сходом та Північною Африкою, де спільні інвестиції у виробництво та транспортування водню відкриють нові можливості для експорту. Збільшення попиту на відновлюваний водень у таких галузях, як транспорт, промисловість і енергетика, стане каталізатором розвитку міжнародної торгівлі.
Технологічні прориви, зокрема у сфері електролізу та зберігання водню, допоможуть знизити вартість виробництва та зробити зелену енергію більш конкурентоспроможною. За прогнозами, поява нових промислових кластерів, зокрема Водневих Долин, сприятиме розвитку локальних економік, створюючи тисячі нових робочих місць.
Водночас ключовим викликом залишиться необхідність узгодження регуляторної політики між різними країнами та регіонами. Зростання ролі водню у світовій економіці також потребуватиме подолання геополітичних ризиків, пов’язаних із доступом до ресурсів та інфраструктури.
2025 рік може стати періодом, коли водень перетвориться з перспективної ідеї на масштабне практичне рішення. Розвиток цієї галузі залежатиме від здатності держав, бізнесу та громадськості до спільних зусиль, спрямованих на досягнення сталого енергетичного майбутнього. Водночас цей рік визначатиме, чи зможе воднева революція закріпити свій статус ключового елемента глобального енергетичного переходу.
Замість висновку
Європейський Союз у 2024 році закладає фундамент для водневої революції на континенті, інтегруючи технології у ключові сектори економіки. Впровадження регуляторних механізмів, стратегічних інвестицій та міжнародної співпраці робить водень ключовим інструментом Енергетичного Переходу. Проте успішна реалізація амбітних планів залежить від подолання технологічних, економічних і регуляторних викликів. Водень не лише допоможе скоротити викиди, але й сприятиме посиленню енергетичної незалежності Європи, створюючи нові можливості для технологічного прориву та економічного зростання.