Можливість встановлення легату на користь спадкоємця за заповітом

    Заповідачу гарантовано різні за своєю суттю можливості, яким властивий майновий чи особистий немайновий характер. Зокрема він має право на заповідальний відказ. Але чи вітчизняним законодавством дозволено зазначеній особі встановити в своєму заповіті таке спеціальне розпорядження на користь призначеного нею спадкоємця за заповітом?

    Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадкового права охоплює величезну кількість дискусійних питань. Зокрема нині в юридичній літературі присутні дві протилежні за своєю суттю концепції щодо з’ясування наявності в заповідача можливості встановити легат на користь спадкоємця за заповітом. В даній праці ознайомимося з непростим змістом таких підходів.

    В. Гончаренко зазначає про те, що спадкоємець за заповітом не може мати правового статусу відказоодержувача. Доцільність вищенаведеної точки зору даний вчений норовиться обстояти такими доводами.

    Окремі учасники цивільно-правових відносин не мають тих або інших прав. Наприклад, спадкоємці за заповітом не можуть ставати відказоодержувачами. В противному випадку вони набували б собі подвійного юридичного статусу. Одначе такий факт не видається логічним, так як статус, що має спадкоємець, поглинає статус, яким володіє відказоодержувач [1, с. 72].

    Крім В. Гончаренка, думку про те, що особа, яка є спадкоємцем за заповітом, водночас не може бути відказоодержувачем, в своїх наукових напрацюваннях схвалюють окремі вчені. До когорти таких дослідників, наприклад, належать: С. Фурса [2, с. 1055] та інші фахівці цивільного права.

    Одначе далеко не всі вчені погоджуються з вищезазначеною точкою зору. Зокрема З. Ромовська зазначає про те, що спадкоємець за заповітом може мати правовий статус відказоодержувача. Доцільність вищенаведеної точки зору даний вчений намагається підтвердити такими доводами.

    Заповідач, складаючи заповіт, на конкретних учасників правових відносин (наприклад, на ім’я двох дітей), водночас має право зобов’язати одного з них здійснити на користь другого відповідну дію. І така його воля не суперечитиме юридичній природі заповідального відказу [3, с. 130].  

    Крім З. Ромовської, думку про те, що особа, яка є спадкоємцем за заповітом, водночас може бути відказоодержувачем, в своїх наукових напрацюваннях підтримують окремі вчені. Когорту таких дослідників, наприклад, утворюють: Л. Шевчук [4, с. 152-153] та інші фахівці цивільного права.

    На наше переконання, заслуговує на всіляке схвалення точка зору про те, що учасники правових відносин, які беруть участь в спадкуванні за заповітом, водночас можуть бути відказоодержувачами. Доцільність наведеної концепції ми спробуємо підтвердити такими доводами.

    По-перше, вітчизняним законодавством не передбачено ті чи інші заборони. Наприклад, в ЦК України та в інших законах відсутня юридична норма про те, що заповідачу не дозволено встановити в своєму заповіті заповідальний відказ на користь спадкоємця за заповітом.

    Національна правова система охоплює велику кількість юридичних аксіом. Чіткий та недвозначний зміст одного з таких суджень полягає в наступному – кожному дозволено вчиняти будь-які діяння, за винятком того, що перебуває під прямою забороною вітчизняного законодавства.

    Звідси випливає, що заповідач може вчиняти різноманітні розпорядження, які в свою чергу є загальними або спеціальними. Зокрема, складаючи заповіт, він вправі в зазначеному правочині не тільки заповісти конкретно взятій особі ту або іншу частину майна, що в свою чергу належить йому на праві власності,а й встановити на її користь так званий «легат».

    По-друге, відсутність в заповідача можливості встановити в своєму заповіті легат на користь конкретного учасника цивільно-правових відносин, який має правовий статус спадкоємця за заповітом, призведе до неминучого настання відповідних наслідків. Про що саме йде мова?

    Перш за все, спадкування за заповітом не міститиме в собі важливу вказівку. Зокрема наведений інститут вітчизняного спадкового права не охоплюватиме спеціальне розпорядження, сутність якого в свою чергу полягає в покладенні заповідачем на спадкоємця за заповітом обов’язку надати певні майнові блага легатарію, яким в свою чергу є інший спадкоємець за заповітом.

    Окрім того, негативний вплив відчують окремі принципи спадкового права. Скажімо дія свободи заповіту зазнає істотного звуження. Що це означає?

    А). Одні розпорядження заповідачеві буде дозволено зробити, а інші – ні. Наприклад, вказана особа, заповівши двом своїм донькам житловий будинок в рівних частинах, водночас не зможе зобов’язати одного з таких спадкоємців, що має значні доходи, придбати для іншого з них, доходи якого є незначними, радіоприймач, телевізор, а також відеомагнітофон.

    Б).  Про одних осіб заповідачеві буде дозволено подбати, а про інших - ні.   Наприклад, він, заповівши своїм двом синам чотирикімнатну квартиру та дачу в рівних частинах, водночас не зможе зобов’язати одного з таких спадкоємців, що не має тих або інших проблем зі своїм здоров’ям, виплатити іншому з них,   який переніс декілька операцій на нирках, відповідну грошову суму.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гончаренко В. О. Заповідальний відказ (легат) у римському приватному праві та його рецепція у цивільному законодавстві України // Часопис цивілістики: Науково-практичний журнал. - Випуск № 12. – Одеса: 2012. – С.  71-74.
2. Українське право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. – 3-тиє вид., переробл. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 1176 с. 
3. Українське цивільне право. Спадкове право: Підруч. / Ромовська З. В. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. – 264 с.
4. Шевчук Л. В. Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві: дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2001. – 223 с.