Зайві землі Міноборони – місцевим радам

Незабаром, у серпні, ми відзначатимемо 23-ю річницю Незалежності України і одночасно краху Радянського Союзу. Після розпаду тоталітарного гіганта, незалежна Україна, як не дивно, крім пасивів отримала в спадок і певні активи. Облишимо тему справедливості розподілу радянської спадщини. Повернути минуле не вдасться. Однак, радянські матеріальні набутки, за відсутності уміння раціонально їх використовувати і за надмірного потягу чиновників «щось вкрасти», обертаються в цілий жмут соціально-інфраструктурних проблем. Однією з головних за умов сьогодення є використання «успадкованого» оборонного майнового комплексу і земель.

Щодо військового майна – жодних проблем. Армія повинна позбутись непотрібного баласту з користю для себе, оскільки економіка України не дозволяє утримувати велетенську армію з застарілою технікою та роздутим штатом. А от стосовно землі – є ціла низка запитань. Військові частини за союзу зазвичай розташовувались або в населених пунктах, або поблизу них. Земля, на якій були дислоковані частини, вилучалася в місцевих громад, а військовим частинам надавалось право постійного користування ними. Наголошу, йшлося про користування, а не власність. Саме тому розпродаж Міністерством оборони земель, які фактично належить місцевим громадам, виглядає, м’яко кажучи, сумнівним. Як можна продавати те, що тобі не належить, те, що ти отримав колись не у власність, а у користування?

Виходячи з того, що землі оборони знаходяться в Збройних Сил лише у користуванні, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, то відповідно до статті 142 Земельного кодексу виключно Кабмін має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, та інформувати про це місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Треба зазначити, що в цих населених пунктах живуть військові, нинішні чи колишні. І мешкають вони в будинках, які дотепер знаходяться на балансі структур Міноборони. Стан цих будівель жалюгідний. Заборгованість за їх утримання перед місцевими ЖЕКами за комунальні послуги – вражає. Місцева влада не поспішає перебирати їх на свій баланс. Та й для чого їй це? Ремонт та подальше утримання цих будинків потребують значних коштів, яких у місцевих бюджетів немає. А тим більше, у розрізі постійних «вибриків» держказначейства, яке свавільно заморожує рахунки місцевих громад. Не має таких коштів і міністерство оборони.

Щоб вирішити важливу проблему утримання житлових будинків військовослужбовців, міністерству оборони варто сісти за стіл переговорів з місцевим самоврядуванням. Метою переговорів має стати взаємовигідна домовленість. За цією домовленістю місцеві органи влади приймали б на баланс будинки військових. Як плату за ремонт та подальше утримання багатоповерхівок, міністерство передало б громадам надлишки земель та цілісних майнових комплексів, вивільнених внаслідок реформування Збройних Сил.

За отримані від продажу землі та майна кошти, місцева громада могла б утримувати будинки, де мешкають військові, здійснювати їх ремонт. Це саме стосується населених пунктів поруч з аеродромами, які давно не діють і діяти вже не будуть. Міністерство оборони займає значні площі землі, за яку не платить і ніяк не використовує. В той же час міста і села потребують додаткових площ для ведення сільського господарства чи житлової забудови. Тим більше, що із ліквідацією військових частин їхня земля здебільшого вже давно не використовується за цільовим призначенням.

Саме головне, що приймати такі рішення потрібно негайно.

До прикладу, у місті Стрию та його околицях, що на Львівщині, в розпорядженні Міністерства оборони України знаходиться понад 500 гектарів землі та об'єктів колишньої оборонної інфраструктури, які давно не використовуються і, сподіваюся, вже ніколи не будуть використовуватися за призначенням. Це колишні землі військового аеродрому, які сьогодні знаходяться у віданні ДП «Аеропорт Львів-2».

Приблизно із початку 2000-их років ці землі, майно, військові частини та містечка почали потрохи припиняти свою діяльність. Років через 5 перестали існувати повністю. Органи місцевого самоврядування одразу ж вступили в діалог із Міноборони, що б ці землі та майно перебрати на свій баланс. Прийняли всі процедурні рішення для реалізації цієї передачі. Однак, у високих Міністерських кабінетах, звичайно, не знайшлося альтруїстів щоб ось так задарма громадам віддати стільки активів. Зволікання продовжуються й досі. А за цей час від майна залишилися лише спогади і величезні борги перед громадами за користування земельними ділянками та утримання будинків військовослужбовців.

Саме тому я звернувся із запитом до Міністра оборони з проханням невідкладно ініціювати передачу земель і майна Міністерства оборони України у комунальну власність Стрия та територіальних громад Стрийського району. Ще один запит, схожого змісту було оголошено від когось із колег-депутатів. Значить проблема важлива, зволікати більше не має права. Будемо сподіватись, що вона знайде своє швидке вирішення.