Відчуження майна, яке перебуває під арештом на підставі рішення суду

29 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/55/21, провадження № 61-10630св22 (ЄДРСРУ № 113121899) та від 17 серпня 2023 року у справі № 442/5491/19, провадження № 61-8768св22 (ЄДРСРУ № 112872890) досліджував питання щодо можливості та наслідків відчуження майна, яке перебуває під арештом або забороною на підставі рішення суду.

Статтею 129-1 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статті 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 цього ж Кодексу забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року в справі № 454/3657/18 (провадження № 61-569св21) зроблено висновок, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо. Отже, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину, записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

З огляду на викладене вбачається правильним висновок про те, що відсутність у момент вчинення оспорюваного правочину в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про накладення арешту на спірне нерухоме майно не свідчить про відсутність будь-яких обтяжень на таке майно та право відповідача вільно ним розпоряджатися.

Правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

До таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17 та від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) та Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17 (провадження № 61-10105св19).

Отже, суду необхідно довести обставини про факт обізнаності відповідача про встановлену ухвалою суду заборону вчиняти певні дії щодо відчуження майна або його арешт.

ВИСНОВОК: Правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17 та постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі № 454/3657/18 (провадження № 61-569св21).