Наш клієнт – будівельна компанія, що підписала контракт з Міноборони на будівництво казарми. Як тільки отримали аванс, одразу розпочали роботи. Проте в ході їх виконання довелося дещо продовжити строки. Замовник не заперечував, і надалі строки виконання договору неодноразово продовжувались без жодних конфліктів.
Проте надалі відносини між сторонами погіршились. Міноборони відмовилось підписати частину актів приймання виконаних робіт. Цим самим замовник не визнавав частину фактично виконаної роботи, а згодом взагалі вирішив розірвати договір в односторонньому порядку.
Після цього Міноборони звернулося з позовом до суду про повернення авансу та стягнення штрафних санкцій. Свої вимоги позивач обґрунтував наступним:
Звісно, такі вимоги були неправомірними. Адже наш клієнт виконав роботи в більшому обсязі, аніж заявляв позивач – і це підтверджувалось актами приймання робіт, які Міноборони відмовилось підписувати. Тож ми почали готуватись до суду.
Було важливо довести безпідставність вимог Міноборони. Парадокс, але в цьому нам допоміг сам позивач. Він посилався на обсяг невиконаних робіт, та довести цей обсяг не зміг.
Натомість ми замовили будівельно-технічну експертизу, щоб обґрунтувати власну позицію. У висновку експерт зазначив наступне:
Щоб об’єктивно оцінити доводи сторін, суд призначив ще одну експертизу. Проте Міноборони ухилилося від її проведення. У справі залишилась тільки «наша» експертиза, що підсилила нашу позицію.
З огляду на це суд відмовив у задоволенні позову Міноборони. Рішення на нашу користь залишилось в силі навіть після апеляційної та касаційної інстанцій. Так ми врятували клієнта від неправомірних штрафних санкцій та повернення авансу.