Стратегія та тактика, засоби та методи сталого розвитку країни. 2. Так з чого почнемо?

Мабуть не візьмуть нашу країну в Європейське співтовариство, допоки ми не підтвердимо нашу відданість КУР та відповідність показників нашої країни до її вимог.

Запитаєте, звідки така впевненість, що починати реалізовувати Концепцію сталого розвитку (КCР) у нашій країні необхідно. Змучена кривавою, тривалою, руйнівною війною країна відродитися просто не зможе без допомоги дружніх країн, не спираючись вже на їхній багаторічний досвід використання КУР як путівказівника для цього. Як уже показав хоча б досвід роботи наукових програм НАТО, про який я згадував у першій статті циклу, мабуть не візьмуть нашу країну  в Європейське співтовариство, допоки ми не підтвердимо нашу відданість КCР та відповідність показників нашої країни до її вимог.

Ось уже другий рік пішов з дня мого “ювілейного” десятого звернення до Урядової "гарячої лінії" 1545 № ЗА-17326365/Д2 від 28.05. Маючи достатній досвід роботи журналіста, керівника в промисловості, вченого в наукових установах, професора у вищій школі країни, а також багаторічний досвід нештатного експерта від України в кількох наукових програмах НАТО, пов'язаних з аналізом результатів реалізації концепції сталого розвитку в низці успішних країн світу, я запропонував Уряду України своє бачення з багатьох питань, пов'язаних із відродженням та сталим розвитком країни. На жаль, я не отримав жодної конкретної відповіді за моїми пропозиціями, а лише типові відписки. Останню відповідь Управління стратегічного планування та відновлення МІНІСТЕРСТВА ЗАХИСТУ ДОКІЛЛЯ ТА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ я чомусь отримав дуже швидко. Як звичайно, там був також типовий “одобрямс”: ” Разом із цим, дозвольте подякувати Вам за небайдуже ставлення до проблем розвитку держави та надані пропозиції”, але вперше, починаючи з назви “Про розроблення Національної концепції сталого розвитку”, відповідь  мене зацікавила тільки чітким статистичним зведенням виконання, вірніше,невиконання нашою країною КСР. Дивіться:

1. У вересні 2015 року в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся Саміт ООН зі сталого розвитку. Підсумковим документом Саміту «Перетворення нашого світу: повістка дня у сфері сталого розвитку до 2030 року» було затверджено 17 Цілей сталого Розвитку (ЦСР) та 169 завдань. Україна, як і інші країни-члени ООН, приєдналася до глобального процесу забезпечення сталого розвитку. Це відбулося майже 9 років тому.

2. Лише через 4 роки "Указом Президента України №722/2019 затверджено цілі сталого розвитку України на період до 2030 року, які є орієнтирами на розроблення проектів прогнозних та програмних документів, проектів нормативно-правових актів з метою забезпечення збалансованості економічного, соціального та екологічного вимірів сталого розвитку України”.

3. Тільки у грудні 2020 року було внесено зміни до Регламенту Кабінету Міністрів України, ухваленого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007№ 950, яким встановлено, що необхідність досягнення ЦСР враховується в процесі формування та реалізації державної політики України. Таким чином на державному рівні ЦСР закріплено як орієнтири для розроблення програмних та прогнозних документів.” Це сталося лише через 5 років після самміту. Тоді кожна глобальна мета” була розглянута з урахуванням специфіки національного розвитку, внаслідок чого постала національна система, що складається із 86 завдань. Ці завдання національного розвитку, індикатори для моніторингу їх виконання та цільові орієнтири для досягнення до 2030 року було  відображено у Національній доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна». Зверніть увагу на те, що кількість цілей сталого розвитку у порівнянні з прийняттям у Ріо-де-Жанейро зменшилася при цьому  рівно у 2 рази (мабуть за командою керівництва) без оприлюднення якихось причин для цього.

4. Але ще до цього з'явилося Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 686 «Питання збору даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку», де були затверджені індикатори, у розрізі яких здійснюється збір даних для моніторингу реалізації ЦСР. Це сталося тому, що раптом чиновники з'ясували, що “необхідність досягнення ЦСР враховується у процесі формування та реалізації державної політики України”.

5. Нарешті всього через рік у липні 2020 року Україна на Політичному форумі високого рівня зі сталого розвитку під егідою Економічної та соціальної ради ООН представила світовій спільноті перший Добровільний національний огляд стану досягнення ЦСР, який присвячений питанням трансформаційних перетворень суспільства на шляху до досягнення ЦСР.

6. Та тільки в 2021 році (6 років обмірковували необхідність) запроваджено постійний моніторинг індикаторів досягнення ЦСР. Оце і все, що встигла зробити влада до початку відкритої фази війни. А може й не було б такої фази, якби країна не гаяла часу на пошуки “цапів-відбувайлів по ЦСР.

Між тим, більшість країн вже незабаром після Ріо підготували Національну КСР, національні індикатори досягнення ЦСР та свої цілі сталого розвитку, скоректували національні ідеї своїх країн. індикаторів для країн, що вступали до Європейського співтовариства.

Таким чином, аналіз багатьох відповідей Міністерств, як і останньої, показав, що:

1. Національної Концепції сталого розвитку (КСР) Україна все ще не має.

2. не маємо також результатів аналізу виконання КСР за допомогою індикаторів, що відповідали б особливостям нашої країни,

3. абсолютно не починалася робота безпосередньо з галузями народного господарства з урахуванням досягнень теорії та практики сталого розвитку з урахуванням питань використання системного аналізу та механізмів синергетики,  ефектів взаємодії для окремих напрямків КСР,

4. не виконано рішення ООН щодо проведення 10-річчя навчання у всіх навчальних закладах з основ КСР та ін. Як це сталося, у чому причини цього? На мій, та не тільки мій, експертний погляд, справа в тому, що наша влада ще не оволоділа оптимальним співвідношенням стратегії та тактики виконання глобальних державних завдань. Вперше займаюся самоцитуванням, але у моїй першій блогерській статті у blog.liga.net «Влада над владою – умова оновлення України” (https://blog.liga.net/user/vzadorskiy/article/6304) 25.03.2011 (за декілька років до Ріо) я вже тоді писав, що “Україна перебуває в глибокому глухому куті, і вийти з нього вдасться лише в тому випадку, якщо ми не сподіватимемося лише на чергову зміну влади, а вирішимо системні питання управління країною, які вимагають серйозних, у тому числі й організаційних, змін”. Не беру на себе роль пророка, тим більше, що “немає пророка у своїй батьківщині”, але перечитав свою стару статтю і здивувався – можна знову її друкувати, жодного слова не змінюючи. Але редакція Ліги чомусь пощадила її в той раз і її можна і зараз прочитати за вказаною адресою. Залишу за собою лише коментування та деякі додавання до моїх тодішніх аргументів за текстом. Щодо кількох “убієнних” (віддалених) Лігою статей, то я розмістив їх тоді у своєму журналі (зараз його розмір сильно зріс і його можна назвати порталом) “Інноваційний технологічний бізнес” (www.invest.ho.ua). Отже, сьогодні практично всі провідні країни світу, незалежно від прийнятої в них форми власності та їхньої економічної системи, будують суспільство на основі концепції сталого розвитку (КСР). Сьогодні вона стала вказом для більшості країн світу, на жаль, тільки не для нашої. Адже, сталий розвиток передбачає задоволення всіх потреб суспільства в теперішньому, не наражаючи на небезпеку можливості майбутніх поколінь вирішувати можливості розвитку в майбутньому. Сьогодні в багатьох країнах вона змогла стати єдиною національною ідеєю, що консолідує країну, і стратегією всіх реформ, чим викликане таке завзяте неприйняття КСР нашою країною. Спробую запропонувати дещо нестандартне пояснення. Мабуть, вся річ у тому, що КСР із її появи запропонувала систему кількісних параметрів, індексів стійкості розвитку. Тільки після їх визначення приймаються рішення щодо доцільності стимулювання, інвестування, підтримки того чи іншого проекту. Ця система ніяк не в'яжеться з тотальною корупцією в нашій країні на всіх її ієрархічних рівнях, бо усуває або принаймні обмежує вплив владних структур на вибір рішення. Готовий битися об заклад, що саме в цьому причина тридцятирічної тяганини з реалізацією КСР в Україні. Відвернемося від моєї першої статті 13-річної давності в цьому блозі про КСР і про тривале чиновницьке очікування якихось рішень (у тому числі корупційних) з цього завдання, навіть від них незалежних, і визначимо, що необхідно робити нам усім для забезпечення відродження та сталого розвитку нашої країни. Наші друзі можуть тільки допомогти нам порадами і, можливо, фінансово. Так було завжди у найважчі моменти у житті будь-якої країни, будь-якого народу. Більшість країн світу основні надії поклали на реалізацію КСР і досягли успіху за рахунок її використання. Незважаючи на те, що ми часто навіть зловживали “мавпуванням” (згадаєте, приміром, освіту), цього разу ми чомусь не йдемо протореною дорогою, а шукаємо якось свій шлях. І дуже погано, що в більшості висловлювань від представників влади особливе значення надають питанням інвестування із зовнішніх джерел, при цьому забуваючи про необхідність створення привабливого інвестиційного клімату для цього, а також про те, що зовнішні інвестиції не завжди  пов'язуються з потребами держав, які потребують інвестицій. А також в тому, що найчастіше для інвестування пропонується створення підприємств із застарілими, неінноваційними технологіями, що стримують подолання технологічних укладів країною, що потребує інвестицій.

Однією з першочергових завдань у реалізації КСР є, хоча   це дивно, оприлюднення самої концепції. За родом своєї діяльності та й за товариським характером я контактую з великою кількістю співгромадян. Всі роки після прийняття КСР я намагаюся отримати від когось із співрозмовників, чи то студент, спеціаліст, чиновник, викладач хоч якусь інформацію про КСР та її реалізацію в країні. Повне незнання. Положення не змінилося і після ухвалення згаданого рішення ООН щодо запровадження 10-річчя ОБОВ'ЯЗКОВОГО вивчення КСР в освітніх установах усіх форм. Може, й нам не варто витрачати сили та гроші народу на створення 300 політичних партій, а розумно обмежити бажання владолюбців будь-яким законним шляхом. Може, варто звернути увагу на те, як надзвичайно знижується популярність сучасного ТБ, де нічого не вдасться дізнатися про магістральний шлях розвитку країни, пропонований КСР, національну ідею, інноваційні рішення для піднесення народного господарства. І тут відразу постає питання про серйозні кадрові проблеми, що вразили практично всі сфери життя країни, хіба що крім торгівлі, де про наші успіхи трубить увесь світ. Сьогодні у кадрових проблемах винна наша освіта, де перестали навчати грамотних, уславлених у всьому світі інженерів, а стали готувати безграмотних недотехніків – бакалаврів та навчених досвідом минулих століть магістрів для майже знищеної науки. До цього доклала руку й середня школа, захопившись нікому непотрібним ЗНО (вчити сьогодні нема кого, у вузівських групах часто сидить лише по кілька осіб, навіщо вибирати кращих, якщо немає ніяких).

Може, не варто демонструвати навіть Президентові країни плавальні басейни та чудові їдальні для годування і так перегодованих нащадків сучасних буржуїнів, а ознайомити його з новими освітніми програмами та школами майбутніх винахідників, що розвивають дітей, та з їхніми першими успіхами у створенні інновацій. А, може, не захоплюватися підготовкою майбутніх командирів виробництва у так званих школах міні-босів, де, судячи з вартості освіти, навчають лише дітей діючих нині босів. Може, освітнім чиновникам варто відірватися від задоволення забаганок дітолюбних батьків, а познайомитися з методами навчання у Фінляндії, Японії та інших країнах. А, чекаючи вирощування майбутніх талантів, може, варто повернутися до проведення цільових передач по радіо та телебаченню з навчанням технологіям творчості, до створення та навчання нових методів пошуку нестандартних рішень та винахідництва. До речі, ми придумали і такі методи і зробили програми таких шкіл і навіть провели успішну перевірку запропонованого, але це, на жаль, виявилося нікому (принаймні, освітньому чиновництву) непотрібною витівкою. А як бути з молодіжною науково-технічною літературою? Її, адже Тік Током не замінити. А, може, повчитися у китайців і створити спеціальну освітню державну програму "1000 талантів", куди запросити на роботу кращих учених та винахідників світу і для чого побудувати спеціальні містечка неподалік від найбільших промислових центрів.

Але все це – можливо, наше майбутнє. А що робити для вирішення кадрової проблеми зараз хоча б для реіндустріалізації країни? Може врахувати досвід організації волонтерського руху, накопичений під час відкритого протистояння з рашистами. Чому б волонтерам не доставляти і не лише на передову або в окуповані поселення продукти, обмундирування, транспорт тощо , або в підприємства, до навчальних закладів, безпосередньо підприємцям інтелектуальних волонтерів, або їх розробки. Для цього можна і потрібно використовувати не тільки працюючих фахівців, а й нинішніх пенсіонерів, колишніх професіоналів, керівників виробництва, вчених, які ще не втратили своїх життєвих сил і здібностей. Таких ще дуже багато, а їх чомусь навчають бальним танцям 18-19 століть, ходінням  зі скандинавськими ціпками тощо. Такі волонтерські громадські організації можуть допомогти країні також вирішити завдання реінтелектуалізації, викликаної відпливом найактивнішої частини населення за кордон або у зв'язку з виконанням військових обов'язків. І звичайно ж це допоможе вирішити багато соціальних проблем, особливо пов'язаних з війною. Ніколи не забуду палаючі очі одного знайомого мені пенсіонера – вченого, який, захлинаючись, розповідав мені про той диво захисний одяг, який він вигадав для захисту наших воїнів і навіть успішно випробував. І такі ж очі у літнього колишнього ракетника, що нині успішно творить диво – дрони.

І останнє в цьому повідомленні - варто пошукати можливостей зробити більш частими та змістовними зустрічі слуг народу з їхніми господарями. Протистояння між народом і владою було завжди, і лише говорять про те, що народ — єдине джерело влади і має виняткове право розпоряджатися нею. Надії на доброго царя, на народну владу завжди виявлялися марними: такої влади принципово немає, хоча народ тисячоліттями продовжує сподіватися її появі. Усі «слуги народу» мають на меті одне — утриматися на вершині влади. Система влада — народ може дійти відносної рівноваги лише в тому випадку, якщо запрацює не лише прямий зв'язок влада — народ, а й поки що атрофований зворотний зв'язок — народ у рамках громадянського суспільства почне керувати своєю владою. Це станеться тоді, коли суб'єкти влади на всіх рівнях ієрархії стануть просто найманою робочою силою, а народ її наймачем. Тому головним завданням сьогодні стає вироблення методів  управління владою.