Кому в Україні потрібні соцопитування громадської думки?

Результати соціологічних опитувань у нас – це не привід для поліпшення комунікації між владою і суспільством, а банальна ідентифікація «рибних» місць для досвідчених рибалок-популістів.

В минулому місяці Інститут Горшеніна провів опитування громадськоїдумки, яке показало, що 34% громадян України підтримують наступальні дії українськоїармії на окуповані райони Донбасу. Тобто третина суспільства прихильназбройному сценарію вирішення конфлікту.

За нормальних умов вивчення динаміки суспільних настроївє своєрідним барометром для влади, котра повинна розуміти базу підтримки своєїполітики в тому чи іншому питанні, аби така політика була ефективною. Проте цене означає, що державна стратегія має коливатися в залежності від кон’юнктури громадськоїдумки. Дуже часто навпаки, влада має змінювати позицію суспільства шляхомпокращення комунікації, особливо коли мова йде про складні і непопулярнірішення. Інакше кажучи, якщо населення не підтримує, скажімо, важливу податковуреформу, це не говорить про необхідність її скасовувати. Треба вміти переконатилюдей, навести їм аргументи, показати перспективи, плани, словом, потрібноконтактувати з громадою.

У нас же все відбувається з точністю до навпаки.Результати опитування громадян найчастіше сприймаються як тверда і недоторканнаволя народу, якою можна вдало прикривати свої політичні лозунги для широкоїпубліки.

От, наприклад, маємо третину прихильників наступу наДонбасі. Імовірно, це означає, що дана частина суспільства не зовсім добреорієнтується у складності ситуації, насамперед, не до кінця усвідомлює, з кимУкраїна воює на Сході, і не може передбачити можливі наслідки збройноїескалації конфлікту українською стороною. Відтак, є потреба у додатковійінформаційній кампанії з цього приводу, яка б консолідувала суспільні настрої уприйнятних для невійськового розв’язання конфлікту рамках. Але значна частинавітчизняного політикуму мислить інакше.  34% - це величезна електоральна база. І якщо вона хоче наступати наросійську армію, то чому б не розвести мілітаристську демагогію під конкретноговиборця? Яка різниця, потрібно це державі чи ні, відповідає цезагальнонаціональним інтересам чи жорстко їм суперечить. Головне, що войовничариторика обов’язково знайде свого слухача і принесе бонуси партійному рейтингу.

Результати соціологічних опитувань у нас – це не привіддля поліпшення комунікації між владою і суспільством, а банальна ідентифікація«рибних» місць для досвідчених рибалок-популістів.